Лабіринт духів
- Автор: Сафон Карлос Руис
- Серия: Цвинтар забутих книжок #4
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 978-617-12-5353-7, 978-617-12-5354-4, 978-617-12-5093-2, 978-84-08-16338-1
- Переводчик: Олег Лесько
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Лабіринт духів». Краткое содержание книги:
Загадки і головоломки, таємниці минулого і страшні злочини режиму Франко, пошук істини в плетиві брехливих відомостей – чи вдасться Алісії знайти вихід із цього темного лабіринту?
– Ферміне, чому б тобі не піти спати і не дати мені спокій?
– І зоставити тебе самого наодинці з небезпекою? Де ж пак! У будь-якому гурті мусить бути бодай один дорослий із клепкою в голові.
Фермін оглянув перову ручку і стос порожніх аркушів, що лежали на письмовому столі. Він торкався їх із таким захватом, наче це був набір хірургічних інструментів.
– Ти вже домізкувався, як зрушити це діло з мертвого місця?
– Ні. Я саме над цим розмірковував, доки не з’явився ти й не став верзти дурниці.
– Казна-що. Без мене тобі не написати навіть списку покупок.
Зрештою, засукавши рукави перед тою титанічною працею, що чекала на нас, Фермін упевнено сів на стілець коло мене і пильно-пильно подивився мені в обличчя так, як уміє лише той, хто не потребує слів, щоб його зрозуміли.
– До речі, про списки. Бач, в усій цій письменницькій справі я тямлю не більше, ніж у виробництві й застосуванні чернечих волосяниць, але мені щойно спало на думку, що перш ніж починати оповідь про будь-що, потрібно скласти список того, про що ти хочеш розповісти. Провести, так би мовити, інвентаризацію.
– Розробити таку собі дорожню карту? – підхопив я.
– Дорожню карту клепає той, хто не знає до пуття, куди йти, і таким робом переконує себе й інших телепнів, що кудись він таки йде.
– Це не така вже й погана ідея. Усі досягнення, які здавалися неможливими, здійснено завдяки самообману.
– Бачиш? Із нас вийде неподоланний дует. Я буду думати, а ти нотувати.
– Що ж, тоді думай уголос.
– А в цій штукенції вистачить чорнила для подорожі до пекла й назад?
– Вистачить, щоб вирушити в дорогу.
– Отже, лишилося тільки вирішити, із чого ми почнемо наш список.
– А чом би нам не почати з розповіді, як ти познайомився з нею? – запитав я.
– Із ким – нею?
– Із ким же ще, Ферміне? З нашою Алісією в Барселоні чудес.
Мій друг спохмурнів.
– Я не думав, що коли-небудь розповідатиму цю історію, Даніелю. Навіть тобі.
– У такому разі, це найкращі двері, щоб увійти до лабіринту.
– Людина повинна мати змогу померти, лишивши позаду себе кілька таємниць, – заперечив Фермін.
– Забагато таємниць приводять людину передчасно до могили.
Фермін здивовано звів брови.
– Хто це сказав? Сократ? Чи я?
– Ні. Цього разу це сказав лише кілька секунд тому Даніель Семпере Жисперт, «людина невігласна».
Фермін задоволено всміхнувся, розгорнув жувальну цукерку «Суґус» із лимонним смаком і запхав до рота.
– А ти, шельмо, таки навчився від майстра, хоч тобі на це й пішло багато років. Хочеш «Суґусу»?
Я взяв цукерку, адже знав, що це найцінніший скарб мого друга Ферміна, і, ділячись зі мною, він чинить мені честь.
– Даніелю, ти чув, як подеколи кажуть, що в коханні й на війні все дозволено?
– Чув кілька разів. Зазвичай із вуст тих, що мають більше справ із війною, ніж із коханням.
– Так і є, адже насправді це мерзенна брехня.
– То твоя історія про любов чи про війну?
Фермін стенув плечима.
– А хіба це не одне й те саме?
Ось так, під покровом ночі, огорнутий чаром спогадів, яким загрожувало зникнення в тумані часу, Фермін, жуючи «Суґус», узявся переплітати нитки оповіді, яка мала закінчити – і почати – нашу історію…