Прірва для Езопа
- Автор: Кушнєрова Наталія Павлівна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Задруга
- ISBN: 978-966-406-063-6
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Прірва для Езопа». Краткое содержание книги:
В оформленні обкладинки використано картину художника Володимира Ісупова
Коротко кажучи, Холодна війна переходила час від часу до відкритих сутичок. Вони траплялися, як правило, двічі на рік — восени, як оберхольцландці, зібравши хміль, варили пиво і справляли Свято Білого пива, і навесні, коли нідерхольцландці упивалися своїм чорним пивом з нагоди Свята, відповідно, Чорного пива. Час від часу до нас доходили просто жахні чутки про міжусобні сутички і партизанські акції ворогуючих сторін.
Лише одного разу за всю багатовікову історію співіснування цих двох войовничих народців вони святкували разом якусь подію за шашликами, і оберхольцландці частували своїх заклятих ворогів білим пивом і брецелями, а ті, в свою чергу, пригощали супротивника чорним пивом і сирними паличками.
Історія того шестигодинного перемир'я була такою. Один етнограф з Америки, предки якого походили з наших країв, надумав укласти книгу місцевої культури. Такого роду прийди трактувалися звичайно як обер- так і нідерхольцландцями дуже гостинно. Кожен з прикордонних народів пишався цікавістю навколишнього світу до їхньої самобутності. Але!.. Отой американець, як і усі американці, нечутливий до аборигенських нюансіровок, зробив страшну помилку, вирішивши об'єднати дві культури в одну, хольцландську. Це пояснювалось тим, що його бабця була оберхольцландкою, а дід походив із Нідерхольцланду. Через що їхнє кохання набуло свого часу шекспірівської трагіки, і вони порятувалися від долі Ромео і Джульєтти лише завдяки тому, що утекли до Америки, цього оплоту демократії усіх часів і народів.
Я міг би написати з цього приводу з біса добрячий роман, і може коли-небудь таки напишу його, але, щоб не відволікати увагу читача від моєї історії, коротко переповім лише кінцівку. Коли той етнограф-аматор намотав уже кілька кілометрів відео- і аудіоплівки, переходячи тричі на день кордон і руйнуючи таким чином усі закони пристойності і гостинності, і на честь закінчення досліджень запросив обидві ворогуючі сторони на сумісне Свято Об'єднання, за довгими, уздовж кордону розставленими столами і справді зібралися, уперше і востаннє, обер- і нідерхольцландці, і шість годин мирно і весело смажили на дубових дровах майстерно замариновані шашлики. Сам винуватець торжества на шашлики на з'явився. Вірніше, як говорили пізніше у Японії (я маю на увазі не Країну Висхідного Сонця, де про нас, може, і не чули, а нашу Японію), він був на тому святі присутній. У вигляді добре приправлених шашликів. Мені важко судити, чи то була правда, але, чесно кажучи, тільки цим і можна було пояснити оте багатогодинне свято.
Лише на південь від нас панував мир і спокій, бо там, скільки сягало око, простиралися луки. Коли я лежав біля розчиненого вікна на горищі і споглядав безкрає буяння трави і втягував ніздрями тисячі тисяч п'янких нюансів, я був щасливим, бо щасливим почувається не та людина, що володіє найбільшими насолодами світу, а та, що уміє вибирати із усіх насолод лише великі.
«Зелений колір луки, прославлений нашим божественним Пророком, вражає мій зір, і в ту мить я відчуваю, як мій дух оповивається блаженним спокоєм — нібито я наближуюсь до Творця усього сущого».
Думаю, що коли б я не був дальтоніком, я став би ісламістом, бо їхній священний прапор, як сказала Віра (свого часу вона намагалася відкрити мені таїну кольорів), має той само смарагдово-зелений колір, що і травиця навесні. Окрім того, мені, як і Аліні, симпатична їхня толерантність до грішників. Бо, згідно з їхнім світоглядом, якщо бідолаха сам занапащає свою душу і на нього чекають після смерті пекельні муки, то чи варто карати його за це під час його нерозумного злиденного життя. І ще одне положення ісламу здавалося мені з математичної точки зору більш зрозумілим, бо ісламісти не визнають триєдності Бога. Вони твердять, що коли Бог існує, то він являється найвищим таїнством, якому людина не може наважитися будь-що прибавити. Бог може бути лише простим і не можна щось до його божественності додати, аби ту простоту не порушити. Доведіть мені, як сказав той турок, що три не більше за одиницю або хоча б їй дорівнює, і я стану християнином.
Я провів на тому горищі найкращі години мого життя, і які тільки думки не снували у моєму розімлілому від щасливого споглядання того раю мозку, і інколи, у солодкі моменти дрімотної ніги, я, пробачте мене усі ісламісти, буддисти і християни, почувався Богом, котрий собі на утіху створив луки, гори, Мишаче дерево і красунь-королев.
Отже, на південь від нас — ген-ген! — до самих гір, які здіймалися за гарної погоди довершеною чашею на небосхилі, не було нічого, що б заважало нам шумом, смородом чи нещастями. Як не вважати фьону. Той південний вітер з гір промальовував небо до нестерпної лілової синяви, вирізьбляв чорним гряди на горизонті і ніс моїм королевам мігрень, проти якої не допомагали навіть рутландські амулети із зображенням святого Пантелеймона.