І день як вимір нашого життя
- Автор: Афонин Александр Васильевич
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-5477-7, 978-966-03-7650-2
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «І день як вимір нашого життя». Краткое содержание книги:
У світі, мабуть, не існує людини, яка б не пам’ятала найщасливіших чи найтрагічніших днів свого життя. Але це лише окремі дні. Усі ж інші для більшості людей зливаються у суцільну строкату смугу за вікном рухомого потяга й нічим не відрізняються один від одного.
Проте існує дуже незначна когорта людей з особливим поетичним відчуттям світу, яким, мабуть, Всевишнім даровано талант і вміння робити «стоп-кадр» у суцільному потоці буття і наповнювати змістом кожен прожитий день. Вони, на відміну від багатьох, чують, як росте трава, як сміється сонячний літній ранок, як розмовляють під поривами осіннього вітру між собою дерева, як створюють у небі дивовижні образи хмари…
До цієї когорти належить і Олександр Афонін – громадський діяч і водночас людина з поетичною душею, для якого кожен день – це цілий Всесвіт, наповнений смислом, красою, любов’ю до життя, котрим він щедро ділиться зі своїми читачами.
Проте існує дуже незначна когорта людей з особливим поетичним відчуттям світу, яким, мабуть, Всевишнім даровано талант і вміння робити «стоп-кадр» у суцільному потоці буття і наповнювати змістом кожен прожитий день. Вони, на відміну від багатьох, чують, як росте трава, як сміється сонячний літній ранок, як розмовляють під поривами осіннього вітру між собою дерева, як створюють у небі дивовижні образи хмари…
До цієї когорти належить і Олександр Афонін – громадський діяч і водночас людина з поетичною душею, для якого кожен день – це цілий Всесвіт, наповнений смислом, красою, любов’ю до життя, котрим він щедро ділиться зі своїми читачами.
Перейти на страницу:
Ну, до свиданья, Южная Пальмира!
Ты, как всегда, была ко мне добра
И снова очень щедро одарила
Волною задушевного тепла.
Ты, как никто, умеешь незаметно
Снимать налет житейской суеты
И пеньем волн и дуновеньем ветра
Рождать в душе прекрасные мечты.
Не устаю тобою восхищаться,
Иронией твоей и красотой.
Мне все трудней с тобою расставаться,
Одесса, город милый и родной!
Но буду я всегда к тебе стремиться.
Ты, как икона, радостно светла!
Ну, до свиданья, Южная столица!
Желаю тебе мира и тепла!
Домовик
Ніч на дворі. Тиша й спокій,
В’язкий морок у кімнаті.
Ходиків ритмічний цокіт,
Наче ходить хтось по хаті.
Меж у темряви немає,
Навіть рук своїх не бачу.
Щось у пам’яті зринає
Дуже давнє, ще дитяче…
Якось й слух так загострився,
Плед під боки підтикаю,
Раптом домовик з’явився
Та у темряві блукає?
Він великий, волохатий…
Ще й страшний, мабуть, до того.
Ходить, ходить він по хаті,
Ну а потім – хвать за ногу!
Хоч старий, а те, дитяче,
Згадую і посміхаюсь.
Це все так, але, одначе,
Дай під пледом заховаюсь.
«День був похмурий та, однак, привітний…»
День був похмурий та, однак, привітний.
Й лише надвечір дощик покропив…
Перед вікном хитається від вітру
Заквітчане гілля старезних слив.
Після дощу пелюстки забілили,
Неначе снігом, землю навкруги.
І квітів аромат, набравшись сили,
Вже втратив свої звичні береги.
Він стрімко так вливається в кімнату,
Через вікно потужно струменить…
А я пливу у хвилях аромату,
І щось у серці радісне бринить.
«Біло-рожеве море заливає…»
Біло-рожеве море заливає
Світ весняний від краю і до краю.
І справді, уже слів не вистачає,
Щоб передати те, що відчуваю.
Жага шалена, наче птах, злетіти
Над неозорим цим квітучим раєм.
Не дихати повітрям, його пити
Як напій чарівний, що окриляє.
Дарує сили жити і наснагу
До творення щасливого, людського,
Біль забирає і тамує спрагу
В тих, хто долає непросту дорогу.
Тому прошу тебе не поспішати.
Ти чуєш, Весно? Я тебе благаю!
Хоч людям Богом не дано літати,
Та подумки з тобою я літаю.
«Весняно котрий день буяє…»
Весняно котрий день буяє
Книжкове в Арсеналі свято.
Хто там ці дні не побуває,
Той буде сильно жалкувати.
Ідіть із друзями, з сім’єю
Туди, де нині свято слова,
Бо книга сутністю своєю
То є знання, життя основа.
Вона, як друг, розповідає
Про все, що в цьому світі сутнє.
Того ж, хто книжки не читає,
Незавидне чека майбутнє.
«Непередбачуваний квітень…»
Непередбачуваний квітень
Знов забира у нас тепло.
Удень було ще майже літо,
А вже надвечір понесло
У піднебессі ситі хмари,
І вітер люто стугонить.
Верни свої нам, весно, чари!
Але вона вже, мабуть, спить…
«Алокрылая чайка рассвета…»
Алокрылая чайка рассвета
На востоке зажгла горизонт,
И апрельское утро, как летом,
Раскрывает небес синий зонт.
Ярче, ярче становятся краски
В колокольной почти тишине.
Снова солнце, волшебник из сказки,
Добрых сил добавляет весне.
Новый день по Одессе шагает,
И те чувства, что в сердце ношу,
Я словами в молитву слагаю
И у Бога лишь мира прошу.
Перейти на страницу: