Кароліна і дорослі
- Автор: Пру Сюзанна
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Виктор Омельченко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Кароліна і дорослі». Краткое содержание книги:
Переклад з французької Віктора Омельченка
Малюнки Лідії Голембовської
Даремно дівчинка щипала себе, щоб переконатися, що це не сон.
Дорослі, як і вчора, нічого не бачили й не чули.
Раптом бабуся, важко зітхнувши, сказала, що в їдальні душно, і попросила відчинити вікно.
Кароліна хотіла цьому перешкодити, але не встигла — тато встав, клацнув віконною засувкою, і в кімнату полилося свіже, напоєне запахом зілля й квітів повітря.
Пташки враз замовкли й посідали на меблі — де трапиться.
Кароліна хотіла, щоб вони повернулися в свої гніздечка-віконечка, але для цього треба було б вимовити якісь чарівні слова, а годинник не сказав їх дівчинці. Бідний Адоніс — чи здогадується він, що Кароліна його не послухалась?
Годинник спокійно вибив дев’ять ударів. Дівчинка сподівалася, що, почувши дзвін, пташки впурхнуть у гніздечка-віконечка. Однак їм, очевидно, сподобалась воля, і вони весело запурхали по кімнаті. І щоразу, коли якась із них пролітала повз відчинене вікно, Кароліна злякано заплющувала очі.
Синичка якусь мить посиділа на вікні й повернулась до столу; кулик зацікавлено повів дзьобом у бік високих дерев у садку. А совеня, дідусеве совеня, завмерло, ніби зачароване темрявою за вікном. Воно вдивлялося в ніч своїми круглими золотистими очима. Потім розпростерло крильця і, м’яко змахнувши ними, вилетіло в темний сад.
Дідусь тим часом чистив персика. Зненацька він поклав ніж, приголомшено глянув довкола, потім очі його затуманилися і, зомлілий, він повільно осів на стільці.
В їдальні знялася метушня, переполохані пташки зразу ж повпурхували в свої гніздечка-віконечка. Не впурхнуло тільки совеня — його не було…
Дідуся підняли на руки, перенесли у вітальню й поклали на канапу.
Тітонька Люся махала на нього газетою, бабуся спробувала дати йому води, а тато викликав по телефону лікаря.
Дорослі, сумні й стурбовані, зовсім забули про Кароліну, яка тихо плакала в куточку, сидячи на маленькому стільчику. Вона себе картала, що не послухалася Адоніса, та було вже пізно. Вона єдина знала, що сталося з дідусем. Але знала вона й інше: якби вона розказала, що дідусь зомлів, бо совеня, яке жило в його серці, полетіло в садок, ніхто не повірив би їй. Навпаки, їй веліли б замовкнути, не казати дурниць і відправили б спати…
Дівчинці лишилося тільки сподіватися, що вранці совеня повернеться до свого гніздечка-віконечка. А як не повернеться? Що ж, вона піде шукати пташку!
VIII
Нарешті з’явився лікар.
Це був поважний чоловік із борідкою. Кароліна його не любила, бо цього лікаря інколи викликали до неї і він виписував гіркі ліки.
Але зараз вона зраділа. Може, лікар вилікує дідуся?
Лікар підняв дідусеві повіки, помацав йому пульс, потім покопався у великому чорному саквояжі, вийняв з нього шприц і ампулу, закотив рукав дідусевої сорочки і зробив укол. Тоді сів біля канапи й став пильно дивитися на дідуся.
Усе це тривало довгенько. Рідні перешіптувались і тихо зітхали.
Нарешті дідусь ворухнувся й розплющив очі.
— Він опритомнів, — сказав лікар.
— Що зі мною було? — спитав дідусь.
— Нічого страшного, — відповів лікар. — Невеличка слабість. Не турбуйтеся, зараз вас проведуть до вашої кімнати, ви гарно виспитесь, і завтра все мине.
Спираючись з одного боку на татову, а з другого на лікареву руку, дідусь почалапав до своєї кімнати й ліг у ліжко.
Якби дорослі були не такі розгублені й налякані, вони, певно, відіслали б Кароліну спати, але в метушні всі забули про дівчинку. Стоячи в кутку, вона бачила, як бабуся скидає з дідуся сорочку, надягає на нього піжаму, пригладжує розкуйовджену чуприну, поправляє подушку під його головою — і все це так лагідно, так ніжно…
Потім вона вимкнула світло, залишивши тільки нічник із синьою лампочкою.
Бабуся зайшла у вітальню. Кароліна подалася слідом за нею.
Лікар давав деякі настанови й запевняв, що дідусь просто втомився; варто трохи відпочити — і все буде гаразд. Дідусь цілком здоровий. Дивно, чого він раптом зомлів…
Лікар виписав краплі, тонізуючу настоянку й пішов.
Проте Кароліна боялася, що ліки не допоможуть — адже дідусеві бракує того, що він, сам не знаючи, втратив: маленького сірого совеняти, яке берегло в його серці молодість…
Тут мама помітила Кароліну й веліла їй іти спати.
Дівчинка повільно пішла сходами нагору.
Адоніс погойдував маятником і цокав, ніби аж поскрипуючи, — Кароліні здавалося, що він пригнічений. Вона не сміла й глянути на годинника. А коли зважилась підвести очі, побачила суворий циферблат і невдоволені очі.