Сон кельта
- Автор: Варгас Льоса Марио
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5083-0
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Сон кельта». Краткое содержание книги:
В основу сюжету покладено реальну історію легендарного борця за незалежність Ірландії Роджера Кейсмента. Колишній британський консул, якому надали широкої популярності звіти про лиходійства, що чиняться колонізаторами в Конго і Амазонії, був страчений за заклики до заколоту проти панування Британської імперії. Останні свої дні Кейсмент провів у камері у повній ізоляції, зраджений друзями та соратниками, обуреними його змовою з німцями і гомосексуальними зв’язками, про які стало відомо з його щоденника — чи то справжнього, чи то сфальсифікованого.
2010 року у видавництві «Фоліо» вийшов роман Льоси «Витівки кепського дівчиська».
Роман «Сон кельта» українською друкується вперше.
— Візит, — пробурмотів шериф, дивлячись на нього зі зневагою в очах і в голосі. Поки Роджер підводився на ноги й обтрушував руками свою робу ув’язненого, той додав із глузливою посмішкою: — Сьогодні ви знову з’явилися на сторінках преси, містере Кейсмент. Не як зрадник своєї батьківщини…
— Моя батьківщина Ірландія, — урвав його він.
— …а як мерзенний збоченець, — шериф клацнув язиком, ніби хотів сплюнути. — Зрадник і розпусник водночас. Яка гидь! Для мене буде великою втіхою побачити, як ви гойдаєтеся на мотузці, колишній сер Роджере.
— Кабінет міністрів розглядав моє прохання про помилування?
— Ще ні, — не забарився з відповіддю шериф. — Але він його відхилить. І його величність король також, у цьому можна не сумніватися.
— У нього я не стану просити помилування. Він ваш король, а не мій.
— Ірландія належить Британії, — пробурчав шериф. — А тепер більше, ніж будь-коли після придушення того боягузливого заколоту на Святий тиждень у Дубліні. То був удар кинджалом у спину проти країни, яка воює. Усіх його провідників я не став би навіть розстрілювати, а послав би на шибеницю.
Він замовк, бо вони вже прийшли до кімнати побачень.
Навідати його прийшов не отець Кейрі, католицький капелан Пентонвілської в’язниці, а Ґертруда, Джі, його кузина. Вона обняла його з усією силою, й Роджер відчув, як вона тремтить у його обіймах. Вона скидалася на охоплену жахом пташку. Як постаріла Джі після того, як його заарештували й засудили. Він згадав пустотливу й веселу дівчину з Ліверпуля, згадав про привабливу й люблячу жінку під час його життя в Лондоні, яку за її хвору ногу друзі називали Гоппі (кульгавенькою). Тепер це була бабуся, кульгава й хвора, а не здорова, сильна й упевнена в собі жінка, якою вона була лише кілька років тому Ясне сяйво її очей погасло, її обличчя, шию та руки покрили зморшки. Одягнута вона була в чорному потертому вбранні.
— Від мене, певно, смердить, як від усіх свинарень світу, — пожартував Роджер, показуючи на свою синю шерстяну робу. — Мене позбавили права митися. Мені дозволять помитися лише один раз, перед самою стратою.
— Вони тебе не стратять, Кабінет міністрів прийме твоє прохання про помилування, — сказала Ґертруда, киваючи головою, щоб надати сили своїм словам. — Президент Вілсон заступиться за тебе перед британським урядом, Роджере. Він пообіцяв надіслати туди телеграму. Вони задовольнять твоє прохання, страти не буде, повір мені.
Вона проговорила це з такою напругою в голосі, що, здавалося, він от-от зламається, і Роджер відчув жаль до неї, як і до всіх своїх друзів, які в ті дні страждали від тієї самої тривоги й непевності. Йому хотілося запитати її про атаки в газетах, про які згадував його тюремник, проте він стримався. Президент Сполучених Штатів клопотатиметься за нього? То була ініціатива Джона Дівоя і ще кількох його друзів із організації «Клан на Ґаел». Якби ж то вона вдалася! Але ще лишалася можливість, що Кабінет міністрів замінить йому міру покарання.
Сісти не було де, й Роджер та Ґертруда стояли дуже близько одне від одного, обернувшись спиною до шерифа та охоронця. Четверо людей перетворювали маленьку кімнату для побачень у клаустрофобний закапелок.
— Ґейвен Дафі розповів мені, що тебе викинули з коледжу Королеви Анни, — сказав Роджер тоном вибачення. — Це моя провина. Я прошу в тебе тисячу пробачень, люба Джі. Завдавати тобі шкоди — останнє, чого мені хотілося б.
— Вони мене не викинули, вони попросили, щоб я погодилася на скасування мого контракту. І сплатили мені відшкодування в сумі сорока фунтів. Мені байдуже. Тепер я матиму більше часу, щоб допомагати Алісі Стопфорд Ґрін у її зусиллях, спрямованих на те, щоб урятувати тобі життя. Зараз це найважливіше наше завдання.
Вона взяла свого кузена за руку й ніжно стиснула її. Джі протягом багатьох років учителювала у школі шпиталю Королеви Анни в Кейвершемі, де дослужилася до заступниці директора. Їй завжди подобалася її робота, про яку вона розповідала веселі анекдоти у своїх листах до Роджера. А тепер через свою спорідненість із чумним вона стала безробітною. Чи матиме вона на що жити і хто зможе допомогти їй?