Асистент
- Автор: Герритсен Тесс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-3674-5 (epub)
- Переводчик: Ірина Серебрякова
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Асистент». Краткое содержание книги:
— Покладімо його на простирадло, — сказав один із працівників моргу.
— Голову тримай! У нього ж голова відвалюється!
— О чорт!
Ріццолі й Корсак мовчки дивились, як доктора Їґера боком кладуть на одноразове простирадло. Від трупного заціпеніння тіло заклякло під кутом дев’яносто градусів, і люди з моргу тепер сперечалися про те, як у цій недоладній позі класти його на ноші.
Раптом Ріццолі помітила на підлозі якийсь білий черепок біля того місця, де сидів Їґер. Вона опустилася навпочіпки й підняла маленьку скалочку порцеляни.
— Розбита чашка, — сказав Корсак.
— Що?
Біля вбитого знайшли блюдце і чашку. Схоже на те, що вони були в нього на коліні й упали. Ми вже спакували черепки, щоб зняти відбитки пальців. Не запитуйте мене, що воно таке, — додав він, помітивши її здивований погляд, і знизав плечима.
— Щось символічне?
— Ага. Ритуальне чаювання з мерцем.
Ріццолі подивилася на скалочку порцеляни, що лежала в її обтягнутій латексом долоні, намагаючись зрозуміти, що вона означає. В животі в неї скрутився тугий вузол. Страшне відчуття впізнання: перерізане горло, руки й ноги, зв’язані скотчем, проникнення до помешкання вночі через вікно, заскочені зненацька жертви.
І зникла жінка.
— Де спальня? — запитала Ріццолі.
Вона не хотіла її бачити. Боялася її бачити.
— Так, саме спальню я хотів вам показати.
У коридорі, який вів до спальні, на стінах висіли чорно-білі фотографії в рамках. Не усміхнені сімейні портрети, як у багатьох будинках, а приголомшливі фото оголених жінок. Анонімні тіла, адже обличчя були затемнені. Або моделі відвертали голову від камери. Ось жінка обіймає дерево. Гладенька шкіра, притиснута до шорсткої кори. А ось жінка сидить, схилившись уперед, і довге волосся спадає між голими стегнами. Ось вона тягнеться до неба, і від фізичного напруження на шкірі блищить піт. Ріццолі вдивлялася у фото, яке хтось зачепив — тепер воно висіло криво.
— Це все одна й та сама жінка, — сказала вона.
— Це вона.
— Місіс Їґер?
— Збочення, правда?
Вона завважила ніжний колір шкіри Ґейл Їґер.
— Мені це аж ніяк не здається збоченням. Красиві фото.
— Ну хоч як, а спальня отам, — і Корсак показав їй на двері.
Ріццолі зупинилася на порозі. У кімнаті стояло величезне двоспальне ліжко. Схоже було, що ковдру різко здерли, розбудивши людей, які тут спали. Ворс на жовтувато-рожевому килимі здибився двома смугами, які вели від ліжка до дверей.
— Схоже на те, що їх витягнули з ліжка.
— Наш злочинець застав їх сонними, — кивнув Корсак. — Упорався з ними якось і зв’язав їм зап’ястя і щиколотки. Тягнув їх по килимі в передпокій, а там уже почалася дерев’яна підлога.
Ріццолі була ошелешена діями вбивці. Вона уявляла собі, що він стояв там, де й вона зараз, і дивився, як спить подружжя. Вікно без фіранки високо над ліжком давало достатньо світла, щоб розрізнити, хто жінка, а хто чоловік. Він мав спершу напасти на доктора Їґера — логічно було спочатку взяти під контроль чоловіка, а жінку поки що не чіпати. Це Ріццолі могла собі уявити — як він підходить і нападає. Але що далі?
— Навіщо витягувати їх зі спальні? — запитала вона. — Чому не вбити доктора тут, на місці?
— Не знаю. Тут уже все сфотографували, — сказав Корсак, показуючи на спальню. — Можете заходити.
Ріццолі неохоче увійшла до кімнати, оминаючи сліди на килимі, й наблизилася до ліжка. Вона не побачила крові на ковдрі чи простирадлі. На одній з подушок лежала довга білява волосина. «Сторона місіс Їґер», — подумала вона. Обернувшись до нічного столика, побачила фотографію подружжя. Так, Ґейл Їґер справді була білявка, до того ж гарна, зі світло-блакитними очима і золотим пилом веснянок на засмаглій шкірі. Доктор Їґер обіймав її за плече, випромінюючи силу й упевненість чоловіка, який знає, що його зовнішність справляє враження. М’язистий чоловік. Не з тих, хто помирає в спідньому, зі зв’язаними руками й ногами.
— На стільці, — сказав Корсак.
— Що?
— Подивіться на стілець.
Вона озирнулася й побачила стілець у старовинному стилі, зі спинкою з поперечками. На сидінні лежала обережно складена нічна сорочка. Підійшовши, Ріццолі помітила на кремовому атласі яскраво-червоні краплі.
У неї на потилиці ворухнулося волосся, і декілька секунд вона не могла дихати.