Бунт моїх колишніх
- Автор: Потанина Ирина Сергеевна
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-081-8
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Бунт моїх колишніх». Краткое содержание книги:
Адже вони такі безпорадні, що без жіночої руки губляться у найпростіших життєвих ситуаціях.
Ну а якщо колишні чоловіки уявили себе сучасними Робін Гудами і регулярно порушують закон, а теперішній чоловік — детектив — хоче спіймати їх на гарячому та посадити за ґрати?
Не лишати ж бідолашних напризволяще! Доводиться засукати рукави та братися до звичної справи — на додачу до свого теперішнього керувати ще й колишніми.
Слава Богу, українських жінок не треба вчити, як дати раду чоловікові. Це в них у крові. Адже ми відповідаємо за тих, кого приручили, чи не так?
— О, — я пафосно закотила очі до стелі, — стривай, угадаю, — подумки вилаяла себе за підсвідому радість, яку відчула при звістці, що особисте життя не клеїться не в мене одної. — Ти хочеш найняти мене, щоб перевірити, чи вірна тобі Вікторія. Так? Шурику, в мене всі ці стеження вже в печінках сидять! Стала відраза до справ сердечних. Крім того, вона моя подруга, я навряд чи зможу…
— Господи, що ти знову собі навигадувала?! — перебив мене Шурик. — Справа зовсім не у Вікторії. Хвалити Бога, я ще не розучився ставити запитання та вірити її відповідям. Мене просто попросили перевірити на благонадійність деяких потенційних, кгм, партнерів. А сам я це робити не маю ані часу, ні вміння…
Я зачаїла подих, намагаючись надати обличчю якомога байдужішого виразу. Здається, в мене з'явилася можливість узятися до справи, цілком гідної приватного детектива.
«Ти при своїм розумі?! — пані Сумління, звичайно, вирішила все зіпсувати. — Ти ж навіть приблизно не знаєш, як такі справи робляться! Жорик, якщо ти забула, допомогти не зможе… Про яку справу може йти мова, коли ти просто в підмайстрах у Жорика ходила? Грошики візьмеш, а сама підведеш? І кого? Рідного колишнього чоловіка…»
— Шур, — мені, певна річ, зробилося дуже соромно, — я нічим не можу тобі допомогти… Жорик виїхав, а я без нього нічого не вмію…
Шурик розширив очі від подиву, навіть доторкнувся долонею до мого чола.
— Кет, ти нездужаєш? Звідколи це ти від цікавих і вигідних справ відмовляєшся?
— Не занедужала, — знову згадався мій плаксивий настрій. — Просто давно вже пізнала свою справжню ціну. Далі секретарки, на жаль, ніяк у цій самій детективній справі просунутися не можу…
— Так… Терміново влаштовуємо процедуру під назвою «Зміцнення віри в себе». Та не бійся ти! Допомагатиму. Просто мене всі ці люди знають, та й часу обмаль…
— Які це «всі ці люди»? Вони що, розмножуються? Щойно йшлося про одну людину? — настільки стрімкий розвиток подій остаточно налякав мене.
— Ну, гадаю, так чи інакше, розмножуються, звичайно… — замислено мовив Шурик. — Але не в цьому річ. Слухай, ти зі своєю підлітково-показовою зовнішністю саме те, що мені потрібно… У чарівній наївній панянці ніхто не запідозрить запеклої шпигунки…
Я вирішила демонстративно образитися. Допоки триватимуть ці знущання? Хоча кучерики солом'яного кольору, які завше стирчать врізнобіч, і самій мені здавалися до непристойності тінейджерськими, все-таки я сподівалась на більшу повагу до своєї зовнішності.
— Ну от. Чого надулася? — Шурик помахав рукою перед моїм носом. — Це комплімент. У твоєму віці скакати, наче коник-стрибунець, навіть дуже похвально А головне, ніхто ні на мить не запідозрить у тобі серйозної людини, котра відчинить нам ворота до багатьох таємниць… Загалом, працюватимеш моїм виконавцем… Згодна?
Я постаралася зосередитись.
— 0, — радісно вигукнув Шурик, — тобі навіть вдалося скорчити серйозну пичку. У твоєму випадку це п'ятдесят відсотків успіху.
Я не змогла стримати посмішки.
— Ось тільки посміхаєшся ти несолідно, — незворушний Шурик знущався й далі. — Ніяково підводиш кутики губів, та ще й червонієш при цьому… Як маленька дурненька дівчинка.
До таких вишуканих глузів мій другий колишній чоловік досі не вдавався.
— А по-твоєму я повинна іржати, як велика дурепа? Де ти тільки таких нісенітниць набрався?
— Дарія до школи фотомоделей ходить, — тужливо зітхнув Шурик, — усією родиною беремо участь у відпрацьовуванні її образів… Підозрюю, що незабаром навіть рибки почнуть масово крутитися перед дзеркалом і заучувати голлівудські гримаси… Хатня робітниця Тетяна вчора так охоронцеві в під'їзді посміхнулася, що той з криком «Бабусю, вам що — зле?» кинувся «швидку» викликати… Загалом, розважаємося…
Я співчутливо покивала головою. Дванадцятирічна Даша, донька Вікторії від першого шлюбу, змалечку демонструвала свою деспотичну вдачу, змушуючи всіх жити лише її захопленнями… Це що ж треба було зробити з програмістом Шуриком, аби він навчився звертати увагу на міміку співрозмовниць?!
— Знаєш що? — Шурик, нітрохи не соромлячись моєї присутності, знову сів за кермо «Форда» і продовжував розмову зі мною крізь відчинене вікно. — Ходімо до нас. Вип'ємо чайку та поговоримо докладніше про майбутню роботу. Єдине, про що мушу попередити: я в присутності Вікторії особливо афішувати все, що відбувається, наміру не маю.