Повітряний замок
- Автор: Джонс Диана Винни
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-966-2909-42-5
- Переводчик: Андрей Порытко
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Повітряний замок». Краткое содержание книги:
Якось йому до рук потрапив справжній скарб — килим-самоліт, який переносить його до красуні-принцеси. Юнак закохується в принцесу, однак його кохану викрадає грізний див, а на самого Абдуллу починають полювання слуги султана.
Карколомні пригоди Абдулли до останньої сторінки тримають у напрузі. А на читачів чекають приємні несподіванки і зустрічі з героями попередньої книги Діани Вінн Джонс «Мандрівний Замок Хаула», зокрема із Софі, чарівником Хаулом і вогняним демоном Кальцифером.
— Цей див дозволяє собі надто вільно поводитися із чужим замком, — зауважила Софі. — Якщо тільки я не заплуталася остаточно, то в нас тут була ванна.
Абдулла відчув, як кров приливає до щік. Була тут ванна Софі чи ні, не мало значення: це були сади його мрій. Хазруель знову глузував з нього, як глузував із самого початку. Коли фонтан попереду став золотим, зблискуючи темно-багряними візерунками з рубінів, Абдулла відчув не менше роздратування, ніж Софі.
— Сад має бути зовсім не таким, навіть якщо не брати до уваги постійних змін, які лише спантеличують, — сердито сказав він. — Сад має виглядати природно, з ділянками дикої природи, зокрема — з великим полем дзвіночків…
— Саме так, — погодилася Софі. — Ви лише гляньте на фонтан! Що він собі дозволяє робити з чужою ванною!
Фонтан став платиновим зі смарагдами.
— Сміховинна пишнота! — обурився Абдулла. — От коли я планую свій сад…
Його перервав дитячий крик. Обоє кинулися бігти.
Розділ вісімнадцятий,
Дитячий вереск наростав. Не було сумніву щодо того, звідки він долинає. Софі й Абдулла кинулися туди уздовж галереї, і Софі, важко дихаючи, висапала на бігу:
— Це не Морган! Це якась старша дитина!
Абдулла подумав, що вона права. У вереску вчувалися слова, хоча розібрати їх йому не вдавалося. До того ж, хоч як би Морган не старався, його маленьких легенів ніяк не вистачило би на те, щоб репетувати аж настільки голосно. Верески досягли майже нестерп-
ної сили, а потім змінилися гострим риданням. Ридання, своєю чергою, перейшло в рівномірне пхекання: «Бу-бу-бу!» — а потім, коли терпіти це пхекання стало вже ну зовсім неможливо, дитя знову підвищило голос до істеричного вереску.
Абдулла й Софі пробігли на звук аж до самого кінця галереї й вибігли в просторий імлавий зал. Там вони завбачливо зупинилися за колоною, й Софі зауважила:
— Це наша вітальня. Роздули її, мабуть, чисто як повітряну кулю!
Зал був дуже великим. Верескливе дитинча стояло саме посередині залу. Виявилося, що це дівчинка — десь так чотирирічна, з гарненькими кучериками та в білій льолі. Личко в неї почервоніло, широко роззявлений рот скидався на чорний квадрат, вона то падала на зелені порфірові плити, то вставала — але тільки для того, щоб знову кинутися на підлогу.
Дівчинка була взірцем до нестями розлютованого маляти. Відлуння в просторій залі повторювало рулади її ридань.
— Це принцеса Валерія, — тихенько пояснила Софі Абдуллі. — Я так і подумала, що це вона.
Над принцесою, яка оглушливо репетувала, темною масою нависав Хазруель. Ще один див, набагато дрібніший і блідіший, намагався сховатися від вересків за його спиною.
— Зроби же хоч що-небудь! — волав дрібніший див. Розчути його слова вдавалося виключно завдяки тому, що його голос звучав, мов срібні труби. — Я з нею вже божеволію!
Хазруель схилив своє велетенське обличчя до мокрого й червоного личка Валерії.
— Манюся принцесонько, — засюсюкав він своїм громовим голосом, — не плач. Тебе ніхто не скривдить.
Принцеса Валерія відповіла йому тим, що спочатку випрямилася й заверещала дивові просто в обличчя, а тоді кинулася ницьма і взялася катулятися по підлозі і щосили брикатися.
— А-а-а! — голосила вона. — Хочу додому! Хочу тата! Хочу няню! Хочу дядька Джа-астіна! А-а-а-а-а-а-а!!!!
— Манюся принцесонько! — розпачливо сюсюкав Хазруель.
— Та годі вже з нею сюсюкати! — просурмив другий див (очевидно, то був Дальциель). — Начаруй що-небудь! Солодких снів, мовчальних чарів, тисячу ведмедиків, тонну ірисок! Що завгодно!
Хазруель обернувся до брата. Помахи його крил здійняли поривчастий вітер, який розтріпав кучерики Валерії та роздув її льолю.
Софі й Абдуллі довелося вчепитися в колону, інакше вітер відніс би їх назад.
Але на істерику принцеси Валерії це ніяк не вплинуло. Хіба що кричати вона стала ще голосніше.
— Брате мій, я все це вже давно випробував! — прогримів Хазруель.
Тепер принцеса Валерія почала розмірено волати: «МАМО! МАМО! МЕНЕ ТУТ СТРАШНО КРИВДЯТЬ!»