Щербак сприйняв доручення спокійно, навіть намагався жартувати. Хоч видно було, що йому дуже хочеться в поїздку. Але нічого не вдієш, і вій з Мерреєм зайнявся закупками спорядження.
Другого липня поїздом Бомбей — Делі експедиція вирушила в нову столицю Індії.
Обраний Прасадом маршрут Бомбей — Ахмадабад — Делі — Амрітсар — Лахор — Бенарес — Калькутта — Хайдарабад — Бомбей розраховували здійснити за два тижні. Подорож почалася з пригоди: на першій же станції Твердохліб відстав від поїзда.
Аркадій Олександрович залишив численні нотатки про цю поїздку. Деякі з них становлять безумовний інтерес, даючи повніше уявлення про Індію початку XX століття.
«Можна з упевненістю говорити про дві Індії: про Індію сучасну, яка живе в сьогоденні, зазнаючи новітніх впливів, та про Індію минулого, що залишилась вірною традиціям і застигла у своїй непорушності.
Бомбей, Калькутта — міста, на які європейська культура вплинула найбільше. Зате Ахмадабад чи Хайдарабад нагадують міста з «Тисячі і однієї ночі» в епоху Харуна ар-Рашіда. Приховані тераси, жінки в покривалах, вершники, пишні карети, колісниці. Торговці сидять біля дверей крамниць під колонами в оточенні друзів і родичів. У їх жваву бесіду щоразу вмішуються покупці. Люті на вигляд люди виявляються жебраками або настирливими носильниками. Слони, розцяцьковані, виряджені, поважно проходять вулицями. Все це переносить нас у давно відшумілі часи.
Минуле Індії — це й Бенарес, місто півтори тисячі храмів, куди стікаються прочани з усіх куточків Індії. Священний Ганг, у водах якого вони сподіваються зцілити тіло і душу. Пахощі сандалового дерева, жасмину і мускусу.
Чим далі у глиб країни, тим більше дрібних майстерень: для очистки і пресування бавовни, для вижимання цукрової тростини, для обробки шкур; незчисленні крамнички і ятки зі смаженою рибою, фруктами, овочами, дровами і кізяком, свіжою травою для коней, лимонадом, борошном і крупою, посудом та іграшками, квітами і браслетами з квітів, тканинами і циновками, фесками і тюрбанами, туфлями, коштовностями, мідними виробами. На світанку в ярмаркові дні здалеку стікаються сотні людей. Босоногі жінки з підітканими спідницями, в сарі, несуть на головах корзини або лотки з дровами, кізяком, різноманітною зеленню, щоб уторгувати декілька анна.[75] Заможніші везуть крам на ослах.
Ніяк не можу звикнути до умовностей, якими тутешні жителі оточені у повсякденному побуті. Скільки вірувань, забобонів! Людина раз у раз наштовхується на численні табу. Одним релігія не дозволяє стригтиея, іншим приписано постійно носити тюрбан; одні можуть їсти м’ясо, іншим це категорично заборонено. І так без кінця.
Європейці, можна сказати, з дитинства зростають в атмосфері грецької й римської цивілізацій. І досить їм приїхати у Рим чи Афіни, як рій споминів вривається у їхню свідомість. Ми готові сприйняти найнеймовірніші античні міфи, Гомера з його легендарними героями. Красоти Акрополя і Парфенона здавна володіють нашою уявою й оживають у слушний час. Індійська ж культура дивує, іноді просто приголомшує. Недарма сюди приходили за знаннями і Піфагор, і Демокріт… Вішну і Шіва, багато другорядних божеств та герої індуських епопей Рама і Крішна не такі близькі нам, як Зевс і Геракл. Необізнаність з місцевими легендами та віруваннями, несхожість їх з нашим духовним світом сковують живу роботу уяви.
вернуться
75
Анна — розмінна монета Індії (до 1 квітня 1957 р.) і Пакистану (до 1 січня 1961 р.) вартістю в одну шістнадцяту рупії.
