Пісні далекої Землі [The Songs of Distant Earth - uk]

— Як бачите, — звернулась головний науковець Варлі до аудиторії, запрошеної в залу засідань Терра Нової, — коли ми занурились, поблизу не було жодного скорпа, але, певно, вони почули — або сприйняли якось — поштовх, коли наше, гм, знаряддя досягло дна. А от з’явився перший дослідник — за одну хвилину двадцять секунд.

Тепер зображення вже змінювалось різко з кожним десятисекундним інтервалом, і в кожній панорамі видно було дедалі більше скорпів.

— Я зупиню цей кадр, — мовила Варлі, — аби ви мали змогу роздивитися деталі. Бачите того скорпа праворуч? Подивіться на його ліву клешню — на ній щонайменше п’ять отих металевих браслетів! І він, здається, посідає якусь керівну посаду: в подальших кадрах інші скорпи звільняють йому дорогу — й от він досліджує, що то за таємнича купа брухту впала з їхнього неба… а це винятково добрий знімок — бачите, як він застосовує разом клішні та щупики навколо рота — ті задля сили, а ті задля точності… от він уже сіпає дріт, але наш металевий сувенір надто важкий для нього — дивіться, як пнеться, аби зрушити… а зараз, я певна, віддає накази, хоча жодного сигналу, ми не виявили… можливо, вони інфразвукові… і ось бачимо ще одного здорованя…

Зображення різко змінилось, як і кут огляду.

— Ось ми вже рухаємось: вони волочать нас по дну… і ваша правда, докторе Келдор, — вони прямують до тієї печери в скельовій піраміді… та наш пакунок завеликий, щоб затягти його всередину, — так ми, звичайно, й запланували… отут починається найцікавіше…

Коли складали подарунок для скорпів, то помізкували добряче. Так, то був майже один тільки брухт, але брухт ретельно підібраний. Там були сталеві, мідні, алюмінієві та свинцеві брусочки; дерев’яні дощечки; пластмасові трубки та пластинки; кільця залізного ланцюга; металеве дзеркало — а також декілька витків мідного дроту дібраного сортаменту. Вся ця купа важила більше ста кілограмів, і окремі її елементи були ретельно підігнані один до одного, щоб її можна було пересувати лише всю разом. Шпигунський м’яч був непримітно розташований в одному з кутків, і тримався він за допомогою чотирьох окремих коротеньких дротиків.

Тепер двоє здорованів-скорпів накинулись на купу брухту не лише одержимо, а й, здавалося, за певним планом. Їхні могутні клішні швидко перерізали дроти, які тримали все докупи, а тоді відшпурнули геть куски дерева та пластику: їх явно цікавив тільки метал.

Дзеркало спинило їх на хвилину. Вони підняли його й витріщились на власні відображення — в акустичній голограмі шпигунського м’яча, звичайно, невидимі.