Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
Баланс був сумним. "Розграбовано і зруйновано 815 магазинів, 171 будинок, 276 синагог, 14 інших пам'ятників жидівської громади, арештовані 20 000 жидів, сім арійців, три іноземці, 36 убитих і 36 поранених"
Джерело: Доповідь Гейдріха Герінгу від 11 листопада 1938 року. Нюрнберзький трибунал, IX, с. 554. Герінг та інші обвинувачувані визнали документ справжнім.
Мова йшла не про емоційну реакцію німецького народу, а про програму, організованою нацистською партією. Про це свідчить доповідь верховного судді НСДАП Вальтера Буха, якому було доручене розслідування (Документ P.S. 3063, датований 13 лютого 1939 року. Нюрнберзький триб., т. XXXII, с. 29). До суду були притягнуті 174 члена партії, арештованих 11 листопада за наказом Гейдріха за організацію погрому і участь у ньому, але це були лише другорядні функціонери уряду (за винятком Геббельса, котрий схвалив цей злочин) і сам фюрер засудив цей погром. Але це не виключає гіпотезу, що накази надійшли зверху, тим більше що Герінг відразу ж видав три декрети, що підсилювали дискримінацію:
— перший накладав на німецьких жидів колективний штраф у розмірі 1 мільярда марок (P.S. 1412. Райхсгезетцблатт, 1938, ч. 1, с. 1579);
— другий виключав жидів з економічного життя Німеччини (P.S. 2875, Reichsgesetzbatt 1938,4.1,с. 1580);
— за третім страхові компанії виплачували державі, а не постраждалим жидам, відшкодування за збитки від Кришталевої ночі (P.S. 2694, Reichsgesetzbatt, 1938, ч. 1, с. 1581).
Примітною є схожість приводів і методів придушення жидів у Німеччині і арабів у Палестині: в 1982 році в Лондоні було скоєно замах на ізраїльського дипломата.
Ізраїльські правителі відразу ж приписали його ОЗП і вторглися до Лівану, щоб знищити там бази ОЗП. Результат — 20 000 убитих. Бегін і Аріель Шарон, як колись Геббельс, влаштували свою "Кришталеву ніч" з набагато більшим числом безневинних жертв.
Різниця полягає в тому, що підставу для вторгнення в Ліван ізраїльські керівники придумали вже давно. 21 травня 1948 року Бен-Гуріон записав у своєму "Щоденнику": "Ахіллесова п'ята арабської коаліції — це Ліван. Панування мусульман у цій країні штучне й легко може бути повалено. Потрібно створити в цій країні християнську державу. Її південним кордоном повинна стати ріка Літані".
Джерело: Михаель Бар Зохар. Бен-Гуріон, озброєний пророк, с. 139.
16 червня генерал Моше Дайян уточнив спосіб:
"Все, що нам залишається зробити, це знайти офіцера, нехай навіть простого капітана. Потрібно залучити його на нашу сторону, купити, щоб він оголосив себе рятівником мароністського населення. Тоді ізраїльська армія вступить до Лівану і займе території, на яких вона встановить християнський режим, союзний Ізраїлю, і все піде як по маслу. Ізраїль повністю анексує територію південного Лівану".
Джерело: Щоденник колишнього прем'єр-міністра Ізраїлю Моше Шарета, опублікований на івриті в 1979 р.
Ще більш огидними злочини в Лівані, не говорячи про масові вбивства, здійснені на очах у Шарона і підготовлені ним, робить те, що сам привід не міг бути інкримінований ОЗП.
Пані Тетчер навела в Палаті громад докази того, що цей злочин був справою відкритого ворога ОЗП. Зараз же після арешту злочинців і попереднього розслідування вона заявила: "У списку осіб, що підлягають знищенню, знайденому в організаторів злочину, було ім'я відповідального представника ОЗП у Лондоні. Це доводить, що нападники, всупереч запевненням Ізраїлю, не користувалися підтримкою ОЗП. Я не вірю, що ізраїльський напад на Ліван було актом відплати за цей замах: ізраїльтяни лише знайшли привід для початку ворожих дій".
Джерело: "Інтернешнл Геральд Трибюн", 8 липня 1982 р.
Це спростування ізраїльської пропаганди пройшло майже непоміченим у Франції, хоча воно руйнувало легенду про "законну оборону", що послужила приводом для цієї нової агресії. Ця війна, як і всі інші агресивні акти Ізраїлю, вписувалася у внутрішню логіку сіоністської доктрини так само, як Кришталева ніч у внутрішню логіку гітлерівського расизму.
Стан жидів після Кришталевої ночі став ще більш драматичним. "Західні демократії" зібрали в 1938 році на конференції в Евіані представників 33 країн (СРСР і Чехословаччина не були представлені, від Угорщини, Румунії та Польщі були присутні лише спостерігачі, які вимагали, щоб їх позбавили від їхніх власних жидів).
Президент Рузвельт подав приклад егоїзму, сказавши на прес-конференції в "Уорм Спрінті", що "не передбачається ані перегляду, ані збільшення квот імміграції до США".
Джерело: Мазор. 30 років конференції в Евіані. "Ле монд жюіф", квітень-червень 1968, № 50, с. 23 і 25.
В Евіані "ніхто всерйоз не потурбувався про долю переслідуваних".
Джерело: 10 уроків нацизму. Під ред. Альфреда Гроссера. Париж, 1976, с. 216.
У березні 1943 року Геббельс міг ще іронізувати: