Флешка-2GB
- Автор: Издрык Юрий Романович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-222-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Флешка-2GB». Краткое содержание книги:
* * *
[…] «Флешка» — найпрозоріша книжка найточнішого Іздрика. Вона є підбіркою «есеїв, шкіців та колажів Юрія Іздрика, вперше зібраних під однією обкладинкою» (сама обкладинка теж є бездоганним шкіцом і колажем того ж Іздрика).
Ця підбірка може сприйнятися як довгоочікувана сатисфакція всіма, кому Іздрик здається цікавим і симпатичним, а його проза надто складною. Всі ці тексти писані а замовлення різних видань, тому авторові йшлося передовсім про те, щоби його думки були зрозумілими.
Однак простота викладу ніяк не зашкодила тим якостям його прози, які роблять Іздрика великим письменником, — чутливій спостережливості, парадоксальному мисленню, баченню тенденцій ще у зародку, феноменальному мовотворенню. Реалізм Іздрикової літератури полягає у реалізмі мовних конструкцій. Він розуміє, що проза — це не те, про що говориться, а те, як про щось сказано. […]
Тарас Прохасько
«Отак завжди, — думалося тоді. — Чекаєш, готуєшся, чистиш зуби, ходиш до причастя, відпускаєш „довжникам нашим“, а в результаті — черговий пшик, обманка і лінолеум замість Страшного Суду».
Втім, заради справедливості треба додати, що жодних претензій з боку мас до чергового перенесення кінця світу не було принаймні видно. Що не надто добре свідчить про людську природу: створені Господом на власні «образ і подобу» істоти не лише спробують заробити на ліквідації цього світу, але й цілком здатні просто провтикати її, захопившись черговою модною забавкою: айподом, мобілою або домашнім кінотеатром (де кінушко про галактичну катастрофу набагато прикольніше, ніж катастрофи реальні).
Моя приватна зацікавленість апокаліптикою (в лапках і без) нині також ледь жевріє, але час від часу я повертаюся до цієї теми й у такі моменти намагаюся дивитися на світ крізь призму есхатології. Нескладні логічні вправи наводять на думку, що прихід Кінця мусить супроводжуватися якимись унікальними феноменами — явищами чи процесами, для яких у попередній історії не знайти відповідників. Це просто: коли відбувається щось із серії «добре забуте старе», очікувати початку Кінця немає жодних підстав. А з другого боку, чи взагалі можливі насправді принципово нові речі? В пошуках унікальності, себто чогось такого, чого раніше не було ніколи, роззирнімося довкола.
Ознака перша
Мізерність людських масштабів, порівняно з безконечністю всесвіту, завжди ставала на перепоні пізнання, примушуючи дослідників задовольнятися спрощеними моделями або метафорами. Комбінаторні можливості людського мозку ставали нездоланним бар'єром у спробах маніпулювати достатньо значними кількісними категоріями, бодай же такими намацальними, як число можливих розв'язок шахової партії.
Однак сучасні комп'ютери, не маючи й крихти притаманних людині й важливих для гри здатностей до імпровізації та інтуїції, вже виступають як цілком успішні партнери-ґросмейстери. А кількість одиниць інформації, що знаходиться нині в операбельному віртуальному просторі, цілком співрозмірна з кількістю об'єктів принаймні у видимій частині Всесвіту. Це дає шанси для створення моделей (моделей будь-чого реального) небаченої раніше точності, з майже несуттєвими похибками апроксимації. Навіть на домашньому комп'ютері з кількасотгігабайтним хардом і двійком гіг оперативки можна вповні коректно перевіряти на істинність, скажімо, теорію Великого Вибуху.
Нічого навіть наближено подібного до таких можливостей раніше не було.
Ознака друга
Вперше в історії науки експериментальна фізика почала отримувати результати досліджень (практичні результати практичних досліджень), які неможливо описати ані наявним математичним апаратом, ані метафорами звичної мови. Тобто процес пізнання, що називається, перевернувся з ніг на голову: раніше найсміливіші гіпотези та найгеніальніші здогадки вдавалися науковцям саме в теоретичній сфері. Так, внутрішня логіка алгебри дозволяла виводити формули, з яких випливало, припустімо, що мусить існувати якесь іще невідоме нам явище, інакше довелося би піддати сумніву весь тисячолітній математичний досвід. Такою, для прикладу, була й славнозвісна Ейнштайнова Е=mc2. її істинність продовжують дослідним шляхом доводити й до сьогодні. Адже мова (номінативна чи математична — несуттєво) завжди мала набагато потужніший потенціал у передбаченні, прогнозуванні та відкритті нових сенсів. І якщо нині мова втрачає пріоритет в інструментарії першовідкривачів, то це нехай і погана, але сенсаційна новина. Упослідження теорії практикою особисто мені здається знаком куди зловіснішим, аніж якась там зірка Полин.
Ознака третя
Добряче відцензурована інформація, котра потрапляє в медії із секретних лабораторій, свідчить про те, що сучасні технології (частину з них називають нанотехнологіями) все частіше використовують іманентні властивості матерії, систематизуючи і коригуючи їх, замість створювати штучні, рукотворні технологічні об'єкти. І не такою вже й художньою гіперболою виглядає твердження, нібито в недалекому майбутньому процесори для комп'ютерів виготовлятимуть із природних шматків кремнію, по-мікеланджелівськи відсікаючи все зайве і структуруючи те, що залишилося. Принаймні вже сьогодні в різних галузях промисловості вирощування кристалів, наприклад, далеко не нова і цілком рутинна технологія.