Ловець орлів

Аж тут ми згадали про п’ятьох розвідників, яких послали в пониззя річки.

— Напевне, їх убито, — припустив дехто із воїнів.

Але інші запевняли, що вони незабаром повернуться. Так і сталося. Не встигли воїни скинути з себе бойове вбрання, як прибігли розвідники. Спускаючись у пониз-ая річки, вони помітили ворожий загін і відразу побігли назад. Коли ми рушили в зворотну путь, я посадив одного з розвідників на свого коня. Він так зморився, що в нього злипались очі, і я мусив його підтримувати.

На заході сонця Швидкий Бігун вислав уперед п’ятьох воїнів, звелівши їм убити двох-трьох бізонів. Ми рухались поволі, щоб не сполохати стада. Невдовзі загриміли постріли, а коли ми під’їхали до мисливців, вони вже лупили шкури з двох великих бізонів. М’ясо розділили між загонами, а мені дали шматки, що припали на долю вождя. Тепер Швидкий Бігун не шукав місця, щоб усамітнитися, а пристав до загону Ловців, і ми вечеряли разом з усіма.

Умить промайнув цей вечір. Один за одним підводилися воїни і перелічували свої подвиги, які звершили під час бою, і товариші кожного нагороджували оплесками. Нарешті, дійшла черга до мене, і я розповів про те, як убив ассінійбойна. Коли я замовк, дядько звернувся до воїнів з такими словами:

— Діти мої, все було Так, як каже цей юнак. Я сам усе бачив і пишаюся своїм небожем.

— Молодчина, Маленька Видра! Хоробрий юнак! Він буде великим воїном і захисником пікуні! — загукали Ловці.

Я почувався таким щасливим, що хотілося співати й танцювати. Я вже мало не схопився на ноги, та знову заговорив дядько:

— Ловці! Маленька Видра довів, що він хоробрий воїн. Ви всі знаєте, що він постував, бачив віщий сон і вбив великого ведмедя. А сьогодні він здійснив свій подвиг — убив одного з наших ворогів. І все це наближає його до єдиної великої мети — він готується стати на стежку ловця орлів.

Дядько замовк.

Я чекав, що мене підтримають, хвалитимуть, але всі мовчали. Одні поглядали на мене з подивом, ніби бачили вперше, інші похитували головами. Нарешті, один із Ловців промовив:

— Вождю, небезпечна річ — ловити орлів. Мало хто за неї береться. Даремно ти потураєш своєму родичеві. Життя його нам потрібне — жаль, коли воно так скоро обірветься. Ти знаєш, що я не боягуз, проте я ніколи не зважився б спуститись у пастку.

У мене стислося серце, коли я почув ці слова. Затамувавши подих, я чекав, що скаже Швидкий Бігун. І всі воїни дивилися на нього й нетерпляче ждали відповіді. Він довго мовчав і, здавалося, про щось думав. О, як я боявся, що він погодиться з Ловцями! Невже й він вважав мене надто молодим для цієї святої роботи?

— Друзі, — сказав він нарешті, — не мені, простому воїнові і мисливцеві, вказувати шлях моєму родичеві. Наставник у нього — Червоні Крила, могутній жрець Сонця й охоронець Люльки Грому. Червоні Крила вірить, що цей юнак зможе звершити неможливе. Не було ще в нашому племені молодого ловця орлів, але я вірю, що незабаром Маленька Видра приноситиме орлів у наш табір.