Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
В сих словах часом добачали доказ того погорджування Русинами, на котре натякають звістки про Юрия, але властиво сї слова тільки показують, що ті осади з нїмецьким правом були передовсїм обчислені на заграничних кольонїстів. Що сьвідками на грамотї бачимо двох війтів нїмецького права — з Бохнї і de Warsov 77), та ще одного або двох Нїмцїв — се також зовсїм природне явище при наданню грамоти на нїмецьке право 78). Може бути, що Юрий показував особливу прихильність до нїмецької кольонїзації та до орґанїзації громад нїмецького права, і се дало потім причину до того обвинувачення, що він „понаводив” на Русь чужинцїв. Але нїмецьку кольонїзацію й орґанїзацію на нїмецькім праві бачимо ми на Волини й Галичинї ще в XIII і початках XIV в., і прихильність та зажилість з нїмецькими осадниками показують старші князї, як Василько, Лев й ин. (пор. вищенаведений епізод обіда у Маркольта Нїмчина 79).
В складї вищих урядників Юрия-Болєслава, як він представляєть ся сьвідками його грамот 1334 і 1335 р., пробувано теж знайти доказ, що він обсаджував вищі уряди чужинцями 80). Але імена сих сьвідків говорять противне — в переважній масї се імена чисто руські, не-руських не можна на певно вказати, нїмецьких або польських рішучо нема анї одного. На чолї їх стоїть епископ, між боярством перше місце займає Дмитро Дедько, голова боярства і управитель Галичини по смерти Юрия-Болєслава: його вже певно нїяк не можна уважати креатурою Юрия.
Таким чином звістки, які нам удало ся зібрати про Юрия з фактів його князювання, вказують, що коли поводи до тих закидів против нього, переказаних поголосками, і дїйсно були, то якихось крайностей в його поступованню ми не можемо сконстатувати. Чи треба се пояснити скупим запасом сих відомостей, чи тим, що в поступованню Юрия були дїйсно тільки поводи, які були ужиті до аґітації против нього його противниками серед боярства, так що в тих посмертних поголосках ми маємо відгомін лише сих аґітацій, які побільшали факти й надавали їм хибне осьвітленнє? Сього питання не розвяже нам тепер мабуть нїхто.
Той факт, що на перших грамотах Юрия ми не стрічаємо згадки про боярську раду, тим часом як грамоти 1334 і 1335 р. видають ся з участию боярства, дав деяким новійшим дослїдникам підставу до здогаду, що Юрий в перших роках правив незалежно від боярства, але пізнїйше боярство його опанувало, і на ґрунтї напружених відносин між ним і Юриєм прийшло потім до траґічного конфлїкту 81).
Сей погляд вимагає у всякім разї деяких поправок. На відмінах тих грамот від попереднїх взагалї тяжко будувати які небудь виводи, бо як було вказано, грамота 1325 р. не знати ще в яких обставинах видана була, а грамота 1327 р. буквально і невільничо відписана з грамоти 1316 р., отже має дуже малу вартість для нас. Через те й говорити про відмінне становище Юрия на початках і при кінцї його князювання ми не маємо нїякої підстави.
Приймаючи на підставі жерел, що Юрий не був накинений галицькому боярству, а закликаний самим боярством, або певною (переважною) партією серед нього, ми мусимо припускати, що боярство мало велику силу й великий вплив на управу протягом всього його пановання. Грамоти 1334 і 1335 р., де вищі двірські урядники і воєводи виступають не як прості сьвідки, а участники княжої умови й поруч княжої печати вішають свої печатки, служать виразним проявом такого великого впливу. Дуже правдоподібно, що сей вплив, ся боярська опіка докучала Юрию; його титул на грамотах 1334-9 р.: ”з Божої ласки прирожденний князь” 82) міг бути протестом князя против сеї опіки: він хотїв уважати себе князем прирожденним, а не з ласки боярської посадженим. З рештою ж не можемо сказати, чи брав ся Юрий на якісь способи боротьби з боярством. В його становищу се було дуже небезпечне; що найбільше — опираючи ся на сильнїйшу партию, міг він якийсь час поборювати слабші.
При напружених відносинах між Юриєм і боярством, при істнованню між боярами сильних противників, прихильність Юрия до латинства, до латинсько-нїмецьких культурних і суспільних форм легко могла послужити аґітаційним мотивом, хоч Галичина й Волинь зовсїм не визначали ся якоюсь відчуженністю від заходу, а й Юрий, судячи по його самостійній полїтицї супроти Польщі, ледво чи був простим невільником тих взірцїв, на яких сам був вихований 83).
Опираючи ся на незадоволеннє народа, може бути — в значній мірі приготоване самою їх аґітацією, вороги Юрия відважили ся позбути ся його. Утворила ся конспірація, і вона привела до його убийства. Його отроєно 7 цьвітня 1340 р., як каже одна ґенеальоґічна записка — в Володимирі 84). Іван Вінтертурський переповідає поголоску, що отрута була така сильна, аж тїло розлетїло ся на куснї (siс!). Франтішок пражський називає се виразно дїлом бояр. Разом з тим по ріжних містах держави побивано головнїйших, найбільше зненавиджених прихильників Юрия — чужинцїв, котрими він себе окружав, і взагалї латинників 85).