Острів Робінзона
- Автор: Фидлер Аркадий
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. В. Савков
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Острів Робінзона». Краткое содержание книги:
Аркадій Фідлер — автор повісті «Острів Робінзона» — сучасний польський письменник, видатний мандрівник, невтомний дослідник далеких країн. Він написав близько 20 книжок, кращі з яких видані багатьма мовами світу.
«Острів Робінзона» — перша книжка Аркадія Фідлера, перекладена на українську мову.
В Радянському Союзі ця повість видається вперше.
Як колись, коли я лежав поранений пазурами ягуара і роздумував про Арнака та Вагуру, так і тепер я пригадав своїх земляків на півночі. І знову сповнив мене гіркий жаль до них. Скільки там було людей, безрозсудних у своїй ненависті до індійців, і не тільки серед упертих пуритан. О, якби ті засліплені були на моєму місці і бачили цих індійців, що рвуться на волю!
Навчаючи індійців стріляти, я звертав особливу увагу на вміння швидко заряджати рушницю і цілитись, а також на вміння оберігати порох від дощу, і тільки пізніше ми починали стріляти. Кожному я дозволив стріляти двічі, спочатку, щоб не налякати стрільця вибухом, незначною кількістю пороху, а потім нормальним зарядом. Це були старанні учні і, поморочившись кілька годин, вони вже дещо зрозуміли. Важко було б назвати їх досконалими стрільцями, а проте під наглядом їм уже можна було довірити рушницю.
— Щоденно вправлятимемось хоч по годині, але не стріляючи. Треба берегти порох! — заповів я.
До заходу сонця було ще кілька годин, і Манаурі з чоловіками пішли у ліс, щоб нарізати гілля та ліан для луків, а також очерету на стріли. Я дуже зрадів цьому, бо ж луки в нашій групі залишились основною зброєю, і їх треба було мати якнайбільше, причому доброї якості.
Перебуваючи цілий день поблизу печери, я приблизно щогодини піднімався на вершину нашої гори або посилав туди кого-небудь, хто потрапляв під руку. Але море блищало чисте і приязне; на величезній поверхні не було жодного ворожого знака. Я старанно додержував усяких заходів обережності, вважаючи це за свій обов'язок і як старожил острова, і як чесна людина, котрій щиро довірялися знедолені люди.
Надвечір почали сходитися ловці; несли різноманітну здобич — тут були і зайчики, і різні птахи, а крім того, ящірки і навіть вужі. Ягід і фруктів принесли кілька кошиків, яких, на жаль, у нас було надто мало. Особливими ласощами вважалися вершечки якихось пальм, і справді, відповідно приготовлені, вони мені дуже сподобались.
Улов рибалок, які попливли до П'яти Скель, був невеликий — всього кілька рибин. Зате в них трапилася хвилююча пригода з тюленем, чи якоюсь схожою на нього твариною, і ще трохи — й вони принесли б багато м'яса. Влучили в тварину списом, і вже майже впіймали, але в останню мить вона вирвалась.
Під час вечері ми обговорювали план на наступний день. Визначили постійний пост, який вів спостереження на вершині гори, і вирішили, крім звичайних мисливських груп, вислати пліт з кількома мисливцями ловити черепах на західній стороні острова. Там вони мали побачити, як влаштувалися Матео та його люди.
Мене цікавили подробиці життя на Маргариті. Я довідався, що там перебувало багато іспанців, які жили головним чином з улову перлин. Морське дно поблизу узбережжя було скелясте, на ньому водились молюски, які утворювали перлини; ласий кусок, дуже цінний для небагатьох і проклятий багатьма. Не в кожному молюску була перлина, сотні їх доводилось добувати з морських глибин, щоб натрапити на одного з коштовним плодом.
Ниряльниками працювали виключно невільники. Це була така важка праця, що навіть найздоровіші силачі через рік гинули, роздуваючи собі легені. Ниряльник у тих умовах був приречений на певну смерть, і через кілька чи кільканадцять місяців його життя закінчувалось у нелюдських муках.
Внаслідок такої смертності у іспанців на Маргариті завжди було мало невільників, тому вони безупинно полювали на людей по всьому Карібському морю, а сильних негрів купували за великі гроші, де тільки могли. При всьому цьому в них виробилась якась божевільна жорстокість. Знущалися над невільниками на кожному кроці, при будь-якій нагоді. Витончені муки давали їм якусь хворобливу насолоду.
Коли індійці розповідали про все це, на обличчі у мене був, напевно, вираз недовір'я. Вони помітили його й одразу ж показували мені покалічені тіла, пошматовані батогами спини, руки з відрубаними пальцями, глибокі шрами на ногах, плечах, на грудях. Де тільки їх не було…
Я вперше так близько зіткнувся з потворним світом неволі. Рабство було і на півночі, в моїй Віргінії теж одні кривдили і мучили інших, але я не бачив цього на власні очі. Живучи в західних лісах, серед вільних поселенців, я досі мало думав про це. Тепер мене ніби ножем ударили. Дивлячись на цих людей, я не міг собі уявити, що вони служили іншим виключно як робоча худоба, що в жорстоких муках гинули за чиїмсь наказом.