Митар печер господніх

Але йому ніхто не відповів. Тільки за стіною почувся шурхіт людських ніг, стримане дихання і безпристрасний жіночий голос сказав:

— Перед вами живий приклад «відходу на безмов'я» — типовий для монашествующого старообрядництва. Практика безмов'я як частини аскетичного подвигу ченців-пустельників, які усамітнювались не тільки від «миру», а й від членів свого скиту, починається ще з сірійського і єгипетського чернецтва. В Україні цей крайній вид чернечої аскези відомий з ХІ століття. Першим на Русі монахом, що закінчив свої дні в мовчанні і молитвах, замурувавшись у печері, був один із засновників Печерського монастиря — святий Антоній Печерський. Останнім — наш сучасник, теж монах на ім'я Антоній, досить відомий в недалекому минулому…

І ніби крізь скло він побачив спочатку дрімучий праліс, а за ним — розкішний батьківський сад, і в нім — Добронігу. Вона рвала вишні. Великі, налиті темним, тягучим солодом ягоди сипалися крізь її пальці у траву, як великі, криваві сльози. Він хотів покликати її, але слова покинули його, як птахи спалений праліс.

І тоді, коли він мало не заридав від безсилля і вселенської скорботи, задзвенів дитячий голосок. І душа його усміхнулася: за вишневим садом на білому обрусі засніженого поля сиділо дитя-янголя, перегортало книгу його життя і читало по складах фінал сценарію майбутнього фільму невідомого йому кінорежисера Мирона Волинця — «Між пеклом і раєм»:

«… І відгородився святий Антоній від світу у затворі на Ближніх печерах, став постити і молитися, де й помер 7 травня 1073 року. Коли ж хотіли добути мощі його, стіни розбивши, не дав Господь відкрити їх, відповівши вогнем і водою».