Заложна душа

Епілог

В серпні 1815 року до маріупольського порту пришвартувався ялик "Св. Пеласга" яким спритний грецький купець Ставропулос перевозив товар і пасажирів із неспокійного кавказько-чорноморського узбережжя до ситої Катеринославської губернії. Серед прибульців, що зійшли хиткими сходами до гармидерної маріупольської гавані, була людина, що немов з'явилась з давно забутих розповідей катеринославських бувальців. Це був високий старий козак, за худорлявістю якого відчувалась жилава запекла сила. З-під густих брів похмуро блимав погляд темних очей, з-під давньої запорізької шапки зі шликом вився оселедець, у лівому вусі поблискувало золоте кільце. Одягнутий він був у червоний старого покрою жупан із відкидними рукавами та чорні шаровари, заправлені, за давньою запорізькою звичкою, поверх чобіт із низькими халявами. За широким шкіряним чересом у козака темніло руків'я яничарського ятагана. Козак дочекався, коли з нижніх трюмів балакучі балагули вигнали заморених коней, і відразу підхопив під вуздечку вороного маштака.

Маріупольська гавань гула своїм звичним гармидером. Безкінечні валки паровиць із золотим степовим зерном покірно очікували вантажу, щоб розлитись усіма світами, довгі череди худоби з ремиґанням зникали у трюмах великих кораблів, безліч галасливого народу — різнокольорових циган, селян-вантажників у сіряках, грецьких перекупників, матросів у білих робах, та іншого незрозумілого люду юрмилась навколо, сподіваючись і собі відірвати хоча б крихту від цих потоків запроданих багатств України. Козак, не звертаючи уваги на веремію, йшов через гавань, ведучи за собою коня. Хіба що очі ще глибше западали під хижими бровами та ще більше темніло обличчя, вирізьблене часом і ворожими клинками. Галасливий натовп розходився навпіл, запобігливо і з острахом звільняючи шлях похмурому чорноморцю.