Прокляті
- Автор: Паланик Чак
- Серия: Мэдисон Спенсер #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5746-4
- Переводчик: Антоніна О. Івахненко
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Прокляті». Краткое содержание книги:
Регіт юрби миттєво стихає. Я викопую окуляри. Навіть крізь брудні стекла, затьмарені мертвим лушпинням зі скальпів, я бачу Адольфа Гітлера, що лежить поряд зі мною у незручній позі. Він стиха стогне, і багрова пампушка синця вже формується навколо затуленого ока.
Перстень, діамантовий перстень, що його Стрілець украв у лежачої ниць, проклятої душі, що голосно рюмсала, зачинена у клітці поряд із моєю загидженою камерою, — цей перстень на моєму пальці зіткнувся з пикою Гітлера. Наче цибулеподібна латунна кісточка розміром у сімдесят п'ять карат, величезний діамант нокаутував його. Кулак у мене дрижить. Зап'ясток тремтить, наче камертон, і я трушу рукою, аби повернути чутливість пальцям.
Лунає чоловічий голос. Голос Стрільця, ззаду спантеличеної стіни глядачів, кричить мені: «Візьми щось на згадку!»
Як пізніше пояснить мені Стрілець, всі великі нахаби завжди брали тотеми чи предмети фетиша, щоб отримати силу ворогів, яких вони знищили. Деякі воїни знімали з ворогів скальпи і потім чіпляли їх на пояс. Інші забирали собі вуха, геніталії, носи. Стрілець наполягає: коли хочеш перетягти на себе силу ворога, обов'язково треба взяти у нього якийсь сувенірчик.
І ось я стою, а Гітлер розпростерся у мене під ногами. Чесно кажучи, мені його чоботи зовсім не були потрібні. І жодного бажання у мене не виникало поцупити в нього краватку, чи дурнувату пов'язку. Може, тоді ремінь? Пістолет? Маленький зразок фашистської прикраси: олов'яний орел чи череп? Ні, схоже, гарний смак перешкоджає мені забрати очевидний елемент фашистського вбрання.
Атож, може, я й колишня дуже мила дівчинка, яка без жодної млості вживала слова «перешкоджати» чи «млість», і без жодних вагань могла заїхати в пику фашистському тирану, але я продовжувала перейматися тим, як саме поповнюватиму свій дуже небагатий гардероб.
З віддаленого краю натовпу лунає голос Стрільця: «Не будь такою боягузкою! Візьми бісові вуса!»
Звичайно, це саме той талісман, який повністю відбиває особистість цього божевільного. Його вуса — крихітний скальп, що звисатиме у мене з пояса — являють собою щось таке, без чого Гітлер припинить бути Гітлером. Міцно приставивши низький каблук строгого шкільного черевика до шиї тирана, я нахиляюсь над ним і всовую пальці в грубе, наче лобкове, коротке волосся на верхній губі. Пальці мої відчувають тепло й вологу від його дихання. Коли я напружуюсь, щоб укласти всі сили у геркулесів ривок, повіки Гітлера тріпочуть, і його очі пронизують мене списом ненависті. Сильніше натиснувши ногою йому на горло, я різко рву на себе, тягну за короткі волоски з усієї сили — і Гітлер пронизливо верещить.
Натовп охоплює жах, всі роблять крок назад.
Я знову падаю спиною вниз, руки сіпаються ще сильніше, але трофей я не випускаю.
Адольф Гітлер обома руками стискає обличчя, кров ллється у нього між пальцями, ревіння його голосу перетворюється на здушений писк, рукава його форми теж всі в крові й так просякли нею, що яскраво-червоний потік заливає тьмяну свастику, що стримить у нього біля плеча.
У долоні я стискаю теплі маленькі вуса, відірвані мною: вони все ще тримаються за бліду, тонку смужку верхньої губи.
Розділ двадцять дев'ятий
«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. Моє бажання влади і далі росте, так само як і здатність накопичувати її».
Діамантовий перстень, пояснює мені Стрілець, належав колись Єлизаветі Баторі, угорській графині, яка померла і була замкнена у власній загидженій пекельній клітці з 1614 року. Графиня Баторі, яка завжди була красунею, одного разу так вдарила служницю, що в тої пішла кров, і ті місця королівської шкіри, на які потрапила кров, начебто омолодилися. Сприймаючи це диво, як ґрунтовний доказ, графиня зовсім з'їхала з глузду та встановила новий ритуал піклування про шкіру: вона із дивовижною швидкістю найняла й знекровила близько шестисот дівчат, розробивши такий графік, щоб мати змогу постійно приймати ванни з теплої крові. На сьогодні вигляд у графині просто жахливий: вона сидить на одному місці й пускає слину, впавши у коматозний стан через розчарування і заперечення, і ніяк не може припинити бути кровожерливою міс Падлюкою фон Безпринциппер.
Озброєна перснем вампірячої Єлизавети, я змогла легко збити з ніг Адольфа Гітлера. Але тепер, озброєна його крихітними фашистськими вусиками, я просто зробила геть змізернілою цю нацистську надлюдину. Звичайно, коли когось засуджують до Пекла, засунути його ще далі стає майже неможливо. І тому я прийняла таке рішення: його треба запхати у таке місце, куди особисто я ніколи не навідаюсь. Спочатку я обрала Океан комах; однак, поміркувавши ще трохи, я переглянула своє рішення й зупинилась на Болоті вагітності, перерваної на останніх місяцях. Ось воно, це місце, Пекло в Пеклі, цей болотистий ландшафт нічних страхів, де тушковані немовлята киплять собі потихеньку під величезним кіноекраном, невідворотним білбордом, на якому нескінченно демонструють «Англійського пацієнта» у «текніколорі», — саме тут мешкатиме гер Гітлер, позбавлений вусів і власної ідентичності.