Ґарґантюа і Пантаґрюель

— Змилуйся над нами, Ґенікоа! — гукнув Евдемон.

А Карпалим[167] сказав:

— Святий Треньян! Закладаюсь, ви, мабуть, шотландець!

Тут Панурґ заглаголав так:

— Пруґ фрест стрінеш сорґдманд строхдт дрдс паґ врледанд Ґравот Шавіньї Помад'єр рустпкальдраг Девіньєр біля Не; Бкуй кальмух монах друпп дельмейппеплістрінґ дльрнд додельб уп дрент лох мінк стрзрінквальд ді віс дерс корделіс гур джокстстзампенардс.[168]

Епістемон же йому сказав:

— Друже мій! Ви говорите язиком людським чи язиком Патленовим? А втім, ні, це мова ліхтарна.

Тоді Панурґ заглаголав так:

— Гере, ій єн спреке андерс ґеен теле даникерстен теле: мі донкт нохтан, аль єн cet ій нійт зен вордт, міуен ноот в клерт ґенох ват ій беґлере; ґеест мі оніт бермгерт лліхейт єт вер он ій ґефут мах цунах.[169]

Пантагрюель же йому сказав:

— Ясніше не стало.

Тоді Панурґ заглаголав так:

— Сеньйор! Де танто аблар йо сой кансадо. Нор ке супліко а вуеса реверенсіа ке міре а лес пресептос еванхелікос, пара ке ельос муеван вуеса ревверенсіа а ло ке ес де консьенсіа, і, сі ельос но бастаран пара мовер вуеса реверенсіа а п'єдад, супліко ке міре а ля п'єдад натураль, ла куаль йо крео ке ле мовра, комо ес де расон, і кон есто но діґо мас.[170]

Пантагрюель же на це зауважив:

— Годі-бо, мій друже! Я не сумніваюсь, що ви вільно володієте різними язиками. Тож-бо скажіть нам, як ваша ласка, такою мовою, яку ми зугарні зрозуміти.

Тоді зустрічний заглаголав так:

— Мін герре, ендоґ еґ мед інген тунґе таледе, люґесом буен, ок ускуліґ креатур, міне клеебон, ок міне легомема ґергед удвісералліґе кладіґ гувад тюнд меґ меест бегоф гіререб, сом ер сандерліх мад ок дрюкке: гварфор форбарме met омсюдер овермеґ: ок беф ель am ґюффук меґ ноґет; аф гвількет єґ канд стюре міне ґрендес маге, люґерус сон манд Церберо єн соппо форсеттр. Соо шаль тус леве ленґ оклюк саліхт.[171]

— Я гадаю, — ускочив у слово Евстен[172], — що так говорили ґоти, і, як Божа на те воля, навчимося глаголати і ми, але тільки задом.

Тоді мандрівник заглаголав так:

— Адоні, шолом леха. Їм ішар гароб галь гавдека, бемегера тітен лі кікар легем какатуб: «Лаах аль Адонай хонен раль».[173]

Ерістемон же на це зауважив:

— От тепер я зрозумів, — це іврит, і коли він ним говорить, то вимовляє слова, наче ритор.

Тоді мандрівець заглаголав так:

— Деспота ті нин панаґате, діаті сі мі ук артодотіс? Горас гар лімоаналіскоменон еме атліос, ке єн то метаксі ме ук елейс удамос; дзетіс де пар ему га і хре. Ке гомос філологі пантес гомологусі тоте лоґус те ке ремата перріта гіпархін, гопоте праґма афто пасі делон есті. Ента tap ананкей монон лоґі ісін, гіиа праґмата (гон пері амфісбетумен, ме просфорос епіфенете.[174]

— А, розумію! — гукнув Пантагрюелів челядник Карпалим. — Це по-грецькому! Як, ти жив у Греції?

Мандрівник же заглаголав так:

— Аґону донь уссіс ву денаґез альгару, ну день фару заміст вус марістон ульбру, фускез ву броль, там бредаґез мупретон ден ґуль густ, даґездаґез ну крупісфост бардуннофліст ну ґру. Агу пастон толь нальприссіс гурту лос екбанатус пру букві броль панігу ден баскру нудус каґуонс ґуль іст тропассу.[175]