Філософія права : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл.

Правовий закон має різні форми свого буття: правові норми, відносини, свідомість, правосуб’єктність, правові процедури, процесуальні форми, правовий статус і правовий режим, правовий договір, позов і обвинувачення тощо. Розбіжності між ними мають функціональний, а не сутнісний характер. Зміст принципу формальної рівності виражається, наприклад, у правовій нормі — у вигляді правил поведінки суб’єктів права; у правовому відношенні — у вигляді взаємостосунків формально рівних, вільних і незалежних один від одного суб’єктів права; у правосвідомості — у формі усвідомлення змісту і вимог принципу права членами даного правового співтовариства; у правосуб’єктності — у формі визнання індивідів (їх об’єднань, спілок) формально рівними, вільними, незалежними один від одного суб’єктами правового типу спілкування; у правових процедурах — у формі рівного і справедливого порядку придбання і реалізації прав та обов’язків усіма суб’єктами, дозволу заперечування права і т. д. Таким чином, право існує в усіх цих правових формах, де додержується і застосовується принцип формальної рівності.

І, нарешті, третій аспект правової реальності — світ соціальних дій, найбільш складний світ, найменш досліджений з позицій філософії. Процес соціальних взаємодій виражає таку стадію в здійсненні права, як правореалізація. Центральною фігурою цього процесу виступає суб’єкт як виконавець норми в його ставленні до інших людей. Ці відносини виявляються можливими за наявності певних здібностей, якостей людини.

Основною якістю суб’єкта права є здатність визнання ідеї права і здатність психічно-вольового визнання норми, коли остання розглядається як бажана чи небажана для даного суб’єкта. Можна виділити три основні рівні психічно-вольового ставлення суб’єкта до норми: а) нижчий — бажання порушити норму; б) середній — бажання підкоритися нормі (з погляду користі або через страх покарання, тобто в цілому — нейтральна позиція); в) вищий — цілковите визнання вираженої в нормі цінності.