Вода, павутина
- Автор: Гашич Нада
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-113-6
- Переводчик: Наталья Хороз
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вода, павутина». Краткое содержание книги:
Та й мій дідо був деколи трохи дивний, принаймні в таких речах. Йому було дуже прикольним, коли я був за щось злий на тата і казав дідові: «Твій син до нічого». Він з цього дуже сміявся і казав мені: «Мій син має доброго батька; той батько має доброго внука, а той внук має батька так собі». Так ми постійно заплутували і сміялися, але коли одного разу моя мама сказала йому: «Ваш син — недобра людина», дідо страшенно образився і сказав мені: «Твоя мама — дурна жінка». Тоді образився я, і це все було так недоумкувато, що врешті мені стало смішно. А, чесне слово, і дідові. От. Нарешті вона знайшла «загублену» книжку. Сподіваюся, вона не буде читати про золоті туфельки і русалчине волосся. Так і є, я знав. Сказала: «Давиде, казки не для лінивого слухача», а я відповів: «Мама, і не для лінивого читача», але вона того не чула.
Колись давно-давно, в старі і далекі часи, жив собі один овочівник. Вирощував овочівник і картоплю, і цибулю, і моркву, і петрушку, і горох, і ріпу, але найбільше пишався своїми грядками капусти. Всі його хвалили, всі у нього купували, і коли він на світанку дивився на свої зрошені поля, серце його радісно бриніло, а він лише підводив обличчя до неба і хвалив дощ та сонце, які допомогли йому виростити таку гарну городину.
— О, ніхто в цілому нашому краї не має такої моркви, ніхто в цілому краї не має такої петрушки, ніхто в цілому краї не має такого гороху і ніхто на цілому-цілісінькому світі не має такої капусти!
Почав овочівник хвалитися, і не лише на світанку у своєму городі, але і на ринках, базарах, торговищах і ярмарках, де пропонував свій товар на продаж. А люди його слухали. Сподобалося це овочівникові, і він все частіше почав відвідувати ринки і торговиці та їздити на ярмарки, як тільки чув, що десь збирається багато люду. Потрохи запустив свій город. Звичайно, це були часи, коли дощів та сонця було вдосталь, але овочі не стають гарними самі від себе, а вимагають догляду і очищення від різних паразитів, метеликів та гусениць, жуків і жучків, землерийок і землерийочок, а їй-бо, і щоб якомусь знахабнілому зайцеві, який починав снідати, обідати і вечеряти капустою, пригрозили з капустяних грядок.
Усе це овочівник знав, але йому так припало до душі викрикування і вихваляння на ярмарках, що він і не помітив, як його картопля здрібніла, цибуля проріділа, морква і петрушка поморщилися, кель похилився, а капуста зісохлася. І доки він на всі спусти і заставки хвалив свої плоди, люди реготом сміялися і показували на його нещасний товар. Урешті й він зрозумів, що не має більше чим хвалитися, але просто не міг спинитися. Однак був дуже стурбований. І від стурбованості не міг стулити очей.
А в той час, коли його з'їдали клопоти, в його капустяних грядках тривав великий бенкет. Величезні гусениці виповзли зі своїх коконів і, радісні через те, що їх ніхто не проганяє, почали сумлінно гризти і жувати капусту. За мить з'їли найзапашніші листки, і як тільки перемістилися на сам качан капусти, почувся голосочок тендітної маленької гусениці, яка під місячним сяйвом виблискувала, наче коштовний перламутр.
— Дорога сестричко, хіба розумно робити те, що ми робимо? Ми за мить з'їмо всю капусту, а завтра ні для нас їжі, ні для овочівника його гордості. Хіба не було би краще, якби ми задовольнилися тим, що вже з'їли?
Решта гусениць спантеличено на неї поглянули, засовалися, сколихнули своїми пухкенькими волохатими тільцями листки капусти і продовжили гризти. Чути було лише окремі образи й огидні насміхання, адресовані малій гусениці.
Вона похнюпилася. Бачила, що сестрички її дурненькі за дві-три ночі з'їдять всю капусту і знищать себе й овочівника.