Червона Офелія
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #1
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-83-1
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Червона Офелія». Краткое содержание книги:
Заплутана історія з викраденим кліше перетворюється на справжню криваву драму, яка може зламати нашого героя або ж загартувати для майбутніх випробувань долі…
Динамічно, професійно і небайдуже від журналістки, випускниці історичного факультету Кам’янець-Подільського університету Лори Підгірної про героїв минулого, котрі були такими ж живими людьми, як і ми сьогодні.
Для широкого кола читачів.
— Шведе, ми у чиємусь льоху! — пошепки сказав Казиміренко. — Ти тільки поглянь! Оце запаси!
Навколо, на здоровенних гаках висіли шматки солонини, в’язанками — готова домашня ковбаса, копчена буженина та запечена підчеревина. Поряд — розчепірені свіжі свинячі туші.
— Оце так… — Марко ковтнув слину. — І де це ми опинилися?
— Схоже у льоху нашого тарнорудського різника! — відповів Казиміренко. Він для прикордонників м’ясо та солонину заготовляє, але я тут ніколи раніше не бував. У будинку завжди розмовляємо. Та все вказує на те, що мій здогад правильний, і таємний хід справді привів нас до його льоху!
— І де ж нам шукати тут кліше? — проказав Марко швидше сам до себе, ніж до поручника.
— Слухай, я гадаю, досить із тим кліше панькатися. Якщо воно у цьому льоху, проводимо обшук та й по всьому!
— Було б добре, аби Крамовський сам нам сказав, де він заховав його… — Марко замислено оглядівся. — Доводь потім, що Микола Савович причетний до викрадення!
— Слухай, Марку, то ти всерйоз переконаний, що Крамовський натягнув жіночу сорочку, непомітно прокрався повз сплячого Матрусяка, в надії, що той сприйме його за привид пані Мордвінової, пройшов цим ходом, заховав у різника в льоху кліше, повернувся у той самий спосіб до маєтку, але Матрусяк прокинувся, упізнав його, і той застрелив нещасного? — розклав усе по поличках поручник.
— Схоже на те… — кивнув головою Марко.
— Де ж тоді зброя, голубе? — поцікавився Казиміренко. — Зброя має бути все ще у маєтку, виходить…
— Цілком можливо, якщо Крамовський не знає ще якихось потаємних місць, де її можна заховати… Єдине, що мене бентежить, це марка «Браунінг-Бебі»… Чому пістолет жіночий?
— Мене бентежить сукня, а не зброя, — пхикнув Казиміренко. — Я був у Бресті, у 1918-му, під час підписання договору. Там усі дипломати були з маленьким браунінгами. Зручно, непомітно, у долоні вміщається…
— Ну, то тоді нехай вас не бентежить і сукня, — відповів Марко. — Наш Крамовський — театрал, до того ж дуже часто виконує на сцені жіночі ролі. І має, так я чув, слабкість до стосунків з чоловічою статтю, наче жінка.
— Пхек… — кашлянув Казиміренко. — Аби ж його качка копнула! Шведе, звідки ти то все знаєш?
— З надійних джерел, — байдуже відказав Марко. — Ну що, повертатимемось назад, тим же шляхом, а тоді з обшуком чи…
— Нічого подібного! — заперечив Казиміренко. — Я більше в ту діру не полізу. Виходимо, значить, з льоху, ти залишаєшся з різником, а я на заставу, за хлопцями.
— Гаразд, — погодився Марко. — Виходимо.
Шарпнув двері — вони виявилися лише тісненько причинені. Сонячне проміння вдарило в очі, й на мить їх обох засліпило.
Казиміренко й собі зашквірився, аж сльози виступили. Поправив каскетку.
— Ваше благородіє… А що… чому? Звідки ви взялися?
Різник — дебелий чолов’яга у забризканому кров’ю фартусі, якраз смалив пучком соломи свинячу тушу. Його обличчя видовжилося від здивування.
— Я тобі зараз покажу «ваше благородіє», гнидо московська! — проказав Казиміренко. — Який я тобі «ваше благородіє»?
— Еее, так, пане поручнику… перепрошую! То я з несподіванки! — виправдався різник. — А що ви робили в моєму льоху?
— А що ви робили в моєму льоху?! — перекривив різника Казиміренко. — Зараз ми тобі усе розкажемо. Ти арештований за співпрацю з комуно-московською агентурою.
Казиміренко навів свій револьвер на різника.
— Гайда, в дім, поки я тебе не пристрелив просто отут, на подвір’ї. Марку, тримай цього гада на прицілі, а я — на заставу. Скоро буду.
Швед махнув револьвером.
— До хати і без витівок. Буду стріляти без попередження.
— У чому моя вина? — пробурмотів різник. — Я ж стараюся для петлюрівців…
— У нас петлюрівців нема, у нас є чинна армія Української Народної Республіки. Втямив? — проказав Марко. — Де заховане кліше? Сам зізнаєшся чи допомагати доведеться?
— Кліше?
— Так, кліше, викрадене і заховане у твоєму льоху… Кліше для друку грошей.
— Так шукайте! Що знайдете, ваше буде.
— Ех ти… Така твоя дяка за те, що можеш спокійно працювати на своїй землі? Льох он набитий м’ясилом. Чи до тебе, може, як ти говориш, петлюрівці приходять і силоміць добро забирають, як більшовицька наволоч?
— Ніііі… — прогудів різник. Плечі чоловіка затряслися від плачу. — Не приходять. Тобто, не забирають.
— А чого ж ти зв’язався з московськими шпигунами? Чим тобі нова влада не догодила? В армію тебе не взяли, аби ти тут людям допомагав, ніхто тебе не чіпає… За що ж ти продався? — запитав Швед.