Зуби дракона [Мал. А. Іовлєва]

Бертона збудили постріли і лемент собак.

«Що?.. Що таке?..» Чарлі схопився і заметушився по кімнаті, ладний провалитися крізь землю.

— Стріляй!.. Всіх стріляй!.. — кричав хтось надворі, а Бертонові здавалось, що мова йде про нього і у двері ось-ось вдеруться озброєні люди.

Він кинувся до вікна, щоб вистрибнути в разі небезпеки… і побачив, що страшного нема нічого. Просто серед двору гризеться собачня, а управитель маєтку з двома індійцями забралися на дах невисокої повітки і стріляють.

— Що сталося? — запитав він, виходячи на ґанок.

— Тікайте, сагібе! — злякано зарепетував старий Джоші.

Він сидів на дереві, міцно обіймаючи руками стовбур.

Уже в наступну мить Чарлі зрозумів, що таки й слід тікати: просто на нього мчав величезний пес. І цей пес був скажений.

«Хінчінбрук! — блиснула думка в Бертона. — Це він влаштував! Тільки він!»

Чарлі не помилився. Сатіапалівські пси стали Хінчінбрукові кісткою поперек горла. Шпигун зумів поквитатися з ними по-своєму: кинув через мур напівзадушене жалюгідне кошеня, яке ще не виявляло ознак сказу, але вже носило в собі мільярди зародків страшної хвороби. Пси розтерзали жалюгідну зайду. А за місяць по тому почали терзати одне одного. їх довелося постріляти всіх. Не сказився тільки Самум, та й того взяли під найсуворіший нагляд. Відтепер маєток лишився майже без жодної охорони.

Коли б це трапилось ще вчора, Бертона охопив би панічний страх: можна було сподіватися від Хінчінбрука всього, але не такої сатанинської вигадливості. А зараз Чарлі лише зловтішно посміхався: нехай, нехай! Руда бестія сама собі копає яму, торує шлях до власної домовини. Ну, то приходь же швидше!

Та Хінчінбрук не прийшов ні в призначену годину, ні другого дня, ні третього…

Ніколи й нікого досі не чекав Чарлі з такою нетерплячкою. Вона була палкіша за чекання любовного побачення, нестримніша за бажання вгамувати спрагу. Бер-тон знав, що коли не поквитається з Хінчінбруком, не знищить його, то буде мучитися ціле життя.

Та що ж сталося з Хінчінбруком?.. Невже під час блукань у джунглях потрапив ненароком до пащеки тигра?.. Тільки б не це, тільки б не це! Він не заслужив такої легкої смерті!..

…Але ні, такі, як Хінчінбрук, не гинуть від дурного випадку!

В ті хвилини, коли Чарлі Бертон, стискаючи кулаки в безсилій люті, бігав по своїй кімнаті, Майкл Хінчінбрук, підібгавши ноги по-східному, неквапно сьорбав чорну каву і поважно хитав головою у відповідь на слова хазяї-на-мулли.

Гість для мусульманина — особа священна. А тим паче, такий гість, — вчений моулеві, який побував у Меккі, вклонявся труні Аллаха!.. Такому гостеві можна пробачити невміння тримати піалу, незнання цілого ряду звичаїв, аж надто велике небажання говорити. Славетний гість — це запашна квітка в кришталевому келесі, на яку можна дивитись, а мацати пальцями — зась!.. Досить того, що моулеві вже розповів муллі Ібрагіму все, що слід, а тепер стверджує його слова мовчазним рухом голови.