Покарання
- Автор: Квант Роман
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Покарання». Краткое содержание книги:
Вони йшли вперед, не обертаючись і я відчував в середині себе неймовірну лють, яка рвалася на зовні.
— Який зараз рік? Дві тисячі дев’ятий? Світова фінансова криза! Ви ж повинні були чути про неї! Прогнозують, що вона завершиться у дві тисячі дванадцятому році. Але тут все інше…
Я вже втратив всяку надію, з ними поговорити, аж раптом чоловік зупинився і обернувся до мене. Повільним кроком він повернувся назад і підійшов ближче, щоб краще розгледіти.
— Дві тисячі девятий рік, ви сказали? У вас провали пам’яті. Зараз дві тисячі дев’яносто восьмий рік. З поверненням, — додав він трохи співчутливо. — Шкода, що ви все переплутали. Але криза давно вже закінчилася, а місто трохи змінили.
В мене забракло дихання від несподіваної новини. Я стояв розгублений із відкритим ротом у прямому сенсі цього слова і мовчав хвилин п’ять. Несподіваний прихід такої неймовірної, безглуздої та ірраціональної інформації нічого хорошого не обіцяв. Крім того, чоловік, що на мене дивився, казав ці слова з таким упевненим, не вимушеним та серйозним виглядом, що я аж ніяк не міг сумніватися у його словах чи бодай спробувати віднестися до них з іронією. Щось таке страшне та неминуче було у його погляді та й взагалі у всій цій атмосфері, яка мене оточувала. І ця атмосфера викликала приступи паніки та страху.
Я хотів спитати того чоловіка дещо, але в мене забракло слів, наче хтось відібрав дар мови, не спитавши мого дозволу. І я мовчки ворушив пересохлими губами, як риба на суші і це нагадувало шепіт індійського шамана, який хотів визвати духа для своїх окультних ритуалів. Руки в мене сильно тремтіли, а все лице було вкрите тонким, липким шаром поту, який стікав мені на сорочку.
— З вами все гаразд? — чоловік потрусив мене за плече і я швидко повернувся до реальності.
— Ні! — чесно відповів я, вражено думаючи над останніми подіями, які не вписувалися навіть у мої найбожевільніші фантазії у хвилях психоделічних відчуттів свідомості. — Дві тисячі дев’яносто восьмий рік? Хіба таке буває? Певно ви мене розігруєте. Або все маячня!
— Ваше право не вірити у це, але правда від цього не зміниться, — він протягнув руку для знайомства. — Микола.
— Остап, — я потис його міцну руку. — Скажіть, тільки чесно. Як таке може бути? Більше половини року я жив у дві тисячі дев’ятому році, займався улюбленою справою, а тут виникло таке непорозуміння.
— Ніякого непорозуміння немає. Все стається за цілеспрямованим сценарієм. Випадковостей не існує.
Я потис плечима, мовляв, філософія штука різнобічна і дуже примхлива.
— Тоді як це може бути майбутнє? Чому Дніпропетровськ зник?
— Я розумію, що відбувається з вами. В мене є десь пів години вільного часу. Давайте перекусимо в найближчому ресторані і я спробую вас зорієнтувати у сучасному світі.
Пропозиція була непоганою і не роздумуючи, я погодився.
Легка музика і смачні страви із ресторану покращили мій паскудний настрій, який нагадував прив’язаного пса, що хотів вкусити перехожого. Тепер мій настрій був завше, спокійним, сумирним та лагідним песиком, який радісно вітався з усіма людьми.
Власне, Микола мене зорієнтував. Я переконався у тому, що опинився у дві тисячі дев’яносто восьмому році. Інше питання, яким чином я тут опинився і як повернутися назад, якщо така можливість існує ще.
Стосовно зміни назви все було просто. Двадцять років назад, себто у дві тисячі сімдесят восьмому, колишній президент країни перейменував місто, завдяки великому прогресивному розвитку техніки та останніх наукових досягнень в галузі трансперсональної психології, квантової фізики та механіки. Отже, людство майже за сторіччя сильно продвинулося вперед. І з усіма новими відкриттями у мене буде можливість ознайомитися, адже застряг я тут надовго.
— А ви не знаєте Долину Рільченко? — спитав я між іншим.
— А це хто така? Ніколи не чув про неї.
— Шкода, — мовив я, запалюючи цигарку. — Мені потрібно її знайти. Це допоможе вирішити деякі питання.
— Гм… Цікаво. Ну ви мені історію розповіли.
Я підняв на нього очі.
— Ви мені не вірите? Розумію, я б на вашому місці теж у це не повірив. Нагадує поведінку божевільного. Але…
— Та, ні… Доведеться вірити. Розумієте, у нас з’являються незнайомці, про яких раніше ніхто не чув. Отже, я мушу вам вірити…
Його слова не сильно мене заспокоїли, хоча б мали. Адже той факт, що він мені повірив і що такі випадки інколи трапляються, мене трохи насторожувало та лякало.