Якщо на землі є пекло…
- Автор: Бойко Вадим
- Серия: Освенцім #2
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Якщо на землі є пекло…». Краткое содержание книги:
— Чехи… Та-а-к, люблю чехів, непогані хлопці, — промимрив кюхефюрер з відвертістю п'яного, який освідчується в своїй любові першому-ліпшому зустрічному. І звернувся до Карела: — Як тебе звати?
— Карел.
— Ось що, Карел. Я видаватиму вам цулягу — на всіх двадцять вісім чоловік. Тобі особисто даватиму ще дещо — продуктами будеш забезпечений, як бог. А ти мені теж дещо зробиш. Правда ж?
— Яволь, гер кюхефюрер!
— Чудово. Спершу на кухні. Нема ж ніякого обладнання: ні столів, ні шаф, ніяких пристосувань, а про якісь механізми й говорити нічого — хоч вішайся. Як працювати? Правда, робочих рук вистачає, але ж робітники — це ще не все. До того ж усі вони злодії. Краще зменшити їх кількість за рахунок механізації і кращого обладнання. А що ж казати про овочесховище? Нема навіть жолобів для засипання картоплі. З машин картоплю кидаємо лопатами прямо в підвал на цемент, картопля б'ється, псується. Хіба це порядок? І головне — нікого це не обходить, усе повинен робити я. А в мене що — десять рук і дві голови? — поскаржився розімлілий кюхефюрер.
— Так, правду кажете, гер кюхефюрер. Годувати такий табір — хіба це жарти? — поспівчував Карел.
— Ти мене зрозумів, капо. Приємно мати справу з розумною людиною. Отже, сьогодні ж приступайте до роботи, а я, ясна річ, у боргу не залишусь, — відразу ж пожвавився кюхефюрер.
— Мушу вас засмутити, гер кюхефюрер. Ми повинні терміново закінчити тринадцятий барак, а потім обладнуватимемо псарню. Це наказ лагерфюрера, — сказав Карел.
— Ох, знову собаки… Собаки, звичайно, річ непогана, але чи можна собаками виграти війну? — саркастично усміхнувся кюхефюрер.
Володя та його друзі просто не повірили своїм вухам, бо ж не сподівалися почути таке від есесівця. А тим часом кюхефюрер продовжував:
— Ці собаки мені в печінках сидять — я повинен день і ніч сушити собі мізки, чим і як їх годувати. М'ясо давай найкраще і найсвіжіше, раціон міняй майже щодня. Адже це собаки найкращої німецької породи! І все повинен робити я. А якийсь вискочень собачий фюрер Зеєбом намагається мною командувати… Вальтер, налий-но ще скляночку…
— Гер кюхефюрер, сьогодні я мав розмову з лагерфюрером, і він мені сказав, що після псарні буде інша робота. Можливо, він мав на увазі якраз ваше кухонне господарство? — спробував утішити його Карел.
— Голубе мій, знаю я його плани — почне будувати собі нову віллу. Йому однієї, бачте, замало. Ох, бог буде свідком, незабаром усі ці вілли разом із собачими фюрерами та собаками полетять до чортів собачих, донерветер, — сказав, геть сп'янілий. І, варнякаючи, звернувся до Вальтера: — До тебе маю претензію: я ж тебе люблю, а ти, негідник, зловживаєш цим — не робиш ну нічогісінько, просто валяєш дурня. Хіба можна перетворювати кухню на бордель? Коли б я не прийшов — завжди застаю біля кухні сонмище «мусульманів». Унадились. Якщо лагерфюрер побачить, зніме з нас обох шкуру! Мені теж шкода «мусульманів», але хіба я винний, що вони дохнуть? Якого біса притарабанились у табір? Я вас сюди запрошував? Вальтер, наказую покінчити з цим свинством — киями порозганяти зброд! І щоб я не псував собі нерви…
Володя нетерпляче позирав на Карела — надто вже затягнулась ця аудієнція. А там — робота, дорога кожна хвилина! Та й товариші ж чекають, мабуть, нервують, та ще й голодні. А тут слухай п'яні теревені есесівського «добрячка»… Карел зрозумів його погляди і почав дякувати шефові кухні, обіцяючи, що найближчим часом при першій же можливості займеться його господарством і зробить усе, що треба.