Диявол у Білому місті
- Автор: Larson Erik
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-0848-3
- Переводчик: Ганна Яновська
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Диявол у Білому місті». Краткое содержание книги:
Щодня Пайтзель разом із тридцятьма іншими чоловіками відбував ритуал стояння в черзі на ін’єкцію. Жінок кололи в інших палатах, окремо від чоловіків, щоб зберегти їхню репутацію. У Чикаго господині завжди знали, хто з гостей проходив цей лікувальний курс, бо, коли їм пропонували випити, ті незмінно відповідали: «Ні, дякую, я побував у Двайті».
Пайтзель повернувся до Інґлвуда у квітні. Можливо, психотропна сила ліків Кілі вплинула на те, що Пайтзель після того розповів Голмсові: у Кілі він зустрів молоду жінку надзвичайної краси — ба навіть надприродної краси — на ім’я Емеліна Сіґранд. То була двадцятичотирирічна блондинка, і з 1891 року вона працювала стенографісткою в кабінеті доктора Кілі. Майже галюцинаційні враження Пайтзеля, напевно, заінтригували Голмса, тому що він написав панні Сіґранд і запропонував їй посаду своєї особистої секретарки з удвічі більшою платнею, ніж у Кілі. «Принадна пропозиція», — сказав потім про це один із родичів Сіґранд.
Емеліна, не вагаючись, погодилася. Інститут — доволі престижне місце, але Двайт порівняно з Чикаго був селом. Працювати на вдвічі більші гроші, живучи в легендарному розкішному та хвилюючому місті, та ще й напередодні Всесвітньої виставки (залишався тільки рік!) — то була пропозиція, перед якою неможливо встояти.
Вони пішла від Кілі у травні, взявши з собою відкладені 800 доларів. Прибувши до Інґлвуда, вона винайняла помешкання у пансіоні коло будівлі Голмса.
Голмс побачив, що Пайтзель перебільшив красу Емеліни, але не сильно. Вона справді була гарна, із сяйливим білявим волоссям. Голмс одразу взявся застосовувати всі свої знаряддя спокуси — лагідний голос, дотик і щирий погляд синіх очей.
Він купував їй квіти, водив її до опери Тіммермана, розташованої неподалік. Подарував їй велосипед. Вони вечорами разом каталися рівними Єльською і Гарвардською вулицями — молода пара, яку доля обдарувала і красою, і грошима. («Білі пікейні капелюшки з чорними муаровими стрічками та двома рівними пір’їнами збоку — нова мода серед велосипедисток», — писали в колонці суспільного огляду «Tribune».) Щойно Емеліна краще звикла до свого «колеса» — так тоді ще продовжували називати велосипед, хоча небезпечна модель з одним великим колесом уже відійшла в минуле, — вони з Голмсом влаштовували дедалі довші прогулянки, каталися під вербами «Мідвею» до Джексон-парку подивитися, як будують ярмарок, де, звичайно, опинялися серед тисяч людей, з яких чимало також їхали велосипедами.
На кількох недільних прогулянках Емеліна й Голмс заїжджали до самого парку, де бачили, що будівництво ще перебуває на ранній стадії, що було дивно з огляду на те, як мало залишалося до двох знаменних днів, до яких усе мало бути завершене — Дня посвяти і Дня відкриття. У парку досі було багато голої землі, а найбільший Будинок виробників і вільних мистецтв стояв ледве початий. Кілька будинків зводилися значно швидше й видавалися більш-менш завершеними, особливо Будинок шахтарства й Будинок жінок. Цими днями в парку було так багато людей поважного вигляду: державні діячі, принци, архітектори, місцеві промислові барони. Були тут і світські дами — ті, які належали до Жіночого комітету. Часто крізь браму ярмарку проїжджав з гуркотом чорний екіпаж місіс Палмер, так само, як і екіпаж її соціальної протилежності — мадам Керрі Ватсон, пофарбований білою емаллю, з жовтими колесами й кучером-негром у багряній шовковій лівреї.
Емеліна виявила, що найприємніше кататися на велосипеді після гарної зливи. Інакше пил здіймався, немов піщана буря над Хартумом, і осідав під волосся, звідки його неможливо було вичесати.
Одного раннього вечора Емеліна сиділа за друкарською машинкою в кабінеті Голмса, коли увійшов якийсь чоловік і спитав його. То був високий пан, чисто поголений, з акуратними вусиками, в дешевому костюмі, йому вже минуло тридцять, по-своєму гарний, але водночас простий і скромний — хоча в ту хвилину його щось, здається, сердило. Він назвався Недом Коннером і сказав, що колись працював на касі в ювелірній крамниці внизу. Він прийшов обговорити питання закладної.