Політологія: наука про політику

В контексті філософської концепції культури Іван Франко розглядає проблему соціокультурного розвитку, простежує сам культурно-історичний процес. Поступ у культурі — це єдність надбань і втрат, піднесення і занепад, творення і знищення, прискорений рух вперед і блудні шляхи-дороги, застій. Але все ж історія «не знає стрибків, оскільки в ній має місце безперервність і наступність людського буття». Культури народів розвиваються нерівномірно у своїх складових частках: одні з них забігають далеко вперед по лінії прогресу, другі тримаються середини, треті дуже відстають, четверті заходять в глухий кут. Звертається увага на драматичний характер соціокультурного розвитку України (постійна боротьба з сусідніми народами і державами за незалежність), складність у вирішенні питань розвитку культури української нації. Її «окультурення» відбувається на розмежуванні регіонів: Схід — Захід, Північ — Південь. Геополітичний фактор відіграє подвійну роль для України, створює об’єктивні можливості для інтенсивного культурного обміну і, разом з тим, визначає безперервні безперечні геополітичні акти у відносинах з Україною. Важливим стратегічним завданням, що стоїть перед українською громадою, є відтворення з величезної української етнічної маси «суцільного культурного організму». Саме така соціокультурна національна структура має стати здатною до успадкування «загальнолюдських культурних здобутків, без яких жодна нація і жодна, хоч і як сильна, держава не може відбутися». «Окультурення» української нації має відбуватися у двох основних напрямках: окультурення зсередини, тобто залучення нових поколінь до кращих надбань народу — розвиток етносу за рахунок акумуляції власної національної спадщини і оволодіння нею; окультурення ззовні, тобто асиміляція культурних цінностей інокультур за рахунок максимально широких зв’язків українського народу з іншими народами.