Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: "Ярославів Вал"
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
— Приступайте, — наказав Невінчаний. На Святополкові груди накинули щось схоже на підвісну систему парашута, зроблену з лямок рюкзака і з'єднану з міцною мотузкою. Невінчаний відкрив люк «черепахи» — холодний вітер вихолодив і без того тремтяче Святополкове тіло.
— Хлопці! — заволав Святополк, стаючи на коліна й пручаючись з усіх сил, щоб не провалитися в люк. — Зроблю що завгодно… тільки пощадіть!
— Ніякої пощади зрадникам, — Мармиза, зціпивши зуби, виштовхав згорнутого в клубочок Святополка з «черепахи»: скандорус завис на крижаному вітрі в трьох метрах від «черепахи» над Брянською землею; гострі верхівки дерев чекали на нього внизу.
Саме в цю мить «черепаха-002», виконуючи наказ Гайдука, неочікувано пішла в піке туди, де стояли пускові установки ракет «Єнісей». Ще кошмарніший жах пережив Святополк, бачачи, як стрімко спускається він до своїх, що відкрили безладну стрілянину по нещасному беззахисному ярлу, який, висячи в повітрі, становив чудову мішень для автоматних пострілів.
Неочікувані різкі зміни курсу і висоти «черепахи» стали цілковитою несподіванкою для Невінчаного та братчиків. Невінчаний, злякавшись, що вся тонка гра з полоненим піде коту під хвіст й Святополк дійсно загине від страху чи від куль «вовків», так і не розколовшись, дав команду Мармизі й Микиті витягнути цю бляху-муху на борт «002». Крекчучи (Невінчаний приєднався до них), вони ледве витягли мотузку з синім Святополком (він був у суконному темно-оливкового кольору порваному кафтані зі срібними офіцерськими еполетами і металевим жетоном на грудях — зображенням північного вовка, що фосфорично світилося у темряві). Грюкнув люк, і Свято-полк не повірив сам собі — що знову опинився на покладі «черепахи». Ще живий.
— Сідай, — милостиво дозволив Невінчаний полоненому. — Тепер побачимо, наскільки серйозно ти збираєшся розкаятися в сподіяних гріхах.
Він з огидою подивився на мокрий від блювотиння кафтан скандоруса.
— Скиньте цей лапсердак і дайте йому півсклянки горілки, — наказав Невінчаний. І, дивлячись, як жадібними ковтками, розливаючи по підборіддю і шиї, хлебче горілку Святополк, почав диктувати запитання:
— Справжнє ім'я, по батькові, місце народження, професія. Коли був завербований «Вовками Півночі», яку посаду обіймає, номер військової частини, особистий номер, місце дислокації підрозділу та головного штабу…
Гайдук уважно стежив через навушники за перебігом допиту скандоруса, не втручаючись у дискусію владики Ізидора та М. В. Гоголя (Твердохліба).
— Чому я обрав таке ім'я — Ізидор? — питав митрополит. — Тому що останнім митрополитом Києва та всія Руси з 1437 року по 1442-ий — тобто п'ять років — була унікальна особистість, грек Ізидор, який активно підтримував Флорентійську унію 1439 року. В нас дуже мало хто пам'ятає, що та унія давала останній шанс об'єднати дві церкви — Східну, Константинопольську, з Західною, Римською, повернутися до єдиної християнської церкви всіх християн, не ганьбити вчення Христове, не поділяти вірян на ворогуючі фракції. Ізидор був великим ученим-богословом, найосвіченішою людиною свого часу. Але вороги єдності — радикали-фундаменталісти католики і такі ж радикали православні — розірвали флорентійську унію на шматки. Бісівський націоналізм переміг християнство, яке відтоді стало заручником місцевих націоналізмів, так, наче тіло Христове може належати якомусь одному народові, а Дух Святий можна поділити на окремі території. І коли Ізидор добрався до Москви, куди привіз благу вість про возз'єднання християн у Флоренції, його схопили й хотіли четвертувати. Він ледве втік до Риму, де став кардиналом римо-католицької церкви. І ніхто в Києві за шість віків не спромігся якось вшанувати пам'ять цієї дивовижної людини… Тому я прибрав це ім'я, бо бачу тільки один шлях спасіння християнства — шлях об'єднання. Перед Великим Вибухом ми створили групу з католицьких, протестантських і православних ієрархів і почали обговорювати шляхи єднання… але як буде зараз — невідомо. Нас оточують недовіра, ворожнеча, ненависть…
— Це ви дозволили вести службу в Софійському соборі українською, російською, польською, англійською, німецькою мовами? — спитав Гайдук, не скидаючи навушників, в яких лунали зойки Святополка, котрий неохоче розставався з таємницями «Вовків Півночі».
— Так, — поважно нахилив голову Ізидор, — і пишаюсь цим. Хоча мені вже погрожують смертю.
— Воістину диявол оселився в людях, — зітхнув М. В. Гоголь (Твердохліб).
— Нам вдалося примиритися, возз'єднатися з нашими братами — греко-католиками, і тепер я мрію про Київський собор — повторення Флорентійського, — на якому відбудеться акт примирення всіх християнських церков, — продовжував Ізидор. — Може, після світової катастрофи люди зміняться? Може, Бог їх напоумить?