Глибоко під водою
- Автор: Хокинс Пола
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3196-2
- Переводчик: Г. Яновськa
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Глибоко під водою». Краткое содержание книги:
Він весь час боявся. Вона помічала це, бачила це з його виразу щоразу, коли вона крадькома зиркала вбік: поглядав він увесь час на двері, дивився у сутінки, намагаючись розгледіти щось за деревами. Він боявся, він чекав, що щось прийде. І весь час він дивився не туди, бо ворог був не там, він уже тут, у його домі. Він сидів біля вогню.
Вона не хотіла, щоб йому було страшно. Не хотіла, щоб він побачив тінь, яка падає на нього, тож дочекалася, поки він засне в кріслі, не роззувшись, і біля нього лежатиме порожня пляшка. Вона діяла тихо й швидко. Вона приставила вістря ножа до його потилиці й загнала його так глибоко, що він навіть не встиг прокинутися, як пішов назавжди.
Отак і краще.
Але все дуже сильно замастилося, просто жахливо, тож потім вона пішла до річки помити руки.
Неділя, 23 серпня
Патрік завжди бачив той самий сон про дружину. Була ніч, і вона була в воді. Він залишив Шона на березі й пірнув, він плив і плив, але весь час виходило так, що коли він уже наближався до неї на відстань руки, її зносило далі, і він мусив плисти за нею знову. Уві сні затон був ширший, ніж у реальному житті. То не був затон, а озеро, океан. Він, здавалося, плив вічно, і тільки тоді, коли вже був настільки виснажений і відчував, що зараз потоне сам, йому врешті-решт вдавалося схопити її й підтягнути до себе. І тоді її тіло повільно переверталося на поверхні, і він бачив її обличчя — і вона тоді своїм розбитим, закривавленим ротом сміялася. Завжди видиво було те саме, тільки вчора ввечері, коли тіло наблизилося до нього, то була Гелен.
Він прокинувся з жахливим переляком, серце калатало так, що, здавалося, от-от розірветься. Він сів у ліжку, приклавши долоню до грудей, не бажаючи визнати свого страху, чи те, що він змішаний із почуттям глибокого сорому. Він розсунув фіранки й почекав, доки стане сіріти, а тоді рушив до сусідніх дверей до кімнати Гелен. Він зайшов тихо, обережно взяв табуретку, що стояла біля туалетного столика, і приставив до ліжка. Він сів. Її обличчя було розвернуте в бік від нього, так само, як уві сні, і він боровся з бажанням покласти руку їй на плече, щоб розбудити її, щоби переконатися, що її рот не повний крові й вибитих зубів.
Коли вона нарешті поворухнулася, повільно перевернулася, то смикнулася, побачивши його, так що вдарилася об стіну позаду.
— Патрік! Що сталося? Це Шон?
Він похитав головою.
— Ні. Нічого не сталося.
— Тоді…
— Я… я не залишив деякі речі в машині? — спитав він. — Днями? Я прибрав сміття з будиночка і хотів його викинути, але потім ця кішка… Я задумався і, по-моєму, залишив його там. Так? — Вона сковтнула, кивнувши, її чорні зіниці зменшили райдужки до блідо-коричневих тонких кілець.
— Так, я… З будинку Вордів? Ви взяли ці речі звідти?
Вона насупилася, ніби намагалася зрозуміти щось.
— Так. Звідти. Що ти зробила з ними? Що ти зробила з кульком?
Вона сіла.
— Я викинула його, — сказала вона. — Це ж було сміття, чи не так? Воно мало вигляд сміття.
— Так. Просто сміття.
Її очі метнулися вбік, потім повернулися.
— Тату, як ви думаєте, він почав знову? — зітхнула вона. — Він і вона. Ви думаєте?..
Патрік нахилився вперед і прибрав волосся із чола.
— Ну я — не впевнений. Може. Я думаю, це могло бути. Але тепер усе скінчено, чи не так?
Він спробував встати на ноги, але виявив, що ноги ослабли, і він змушений спиратися однією рукою на тумбочку. Він відчував, що вона спостерігає за ним, і йому стало соромно.
— Хочеш чаю? — запитав він.
— Я заварю, — сказала вона, відсуваючи ковдру.
— Ні, ні. Лишайся тут. Я зроблю.
Біля дверей він озирнувся до неї.
— Ти позбулася його? Цього сміття? — спитав він знову. Гелен кивнула. Повільно, відчуваючи напругу в грудях і задерев’янілість ніг, пішов униз сходами на кухню. Наповнив чайник і сидів за столом, із важким серцем. Ніколи ще не було, щоб Гелен йому брехала, але він був абсолютно впевнений, що цього разу вона сказала неправду.