Картковий будинок
- Автор: Доббс Майкл
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавнича група КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7409-47-1
- Переводчик: Борис Превир
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Картковий будинок». Краткое содержание книги:
— Я думаю, прем’єр-міністре? Але ж я головний організатор, ви платите мені не за те, щоб я думав.
— Я знаю, я вас засмутив, Френсисе, але наразі я не уявляю кращої людини за вас біля себе. Тільки-но це все закінчиться, я обіцяю — ви отримаєте все, чого забажаєте.
Уркгарт повільно схилив голову на знак вдячності.
— Як би вчинили ви? Якби були на моєму місці? — натиснув Колінґридж.— Фреді Редферн каже, що це занадто ризиковано.
— В тому, щоб нічого не робити, також є свої небезпеки.
— Тож?
— У такі часи, з такими великими ставками, я гадаю, людині варто слухати своє серце.
— Чудово! — вигукнув Колінґридж, плескаючи в долоні.— Я радий, що ви так мислите. Тому що я вже прийняв запрошення.
Уркгарт кивнув, та раптом прем’єр-міністр вилаявся. Він витріщався на свої руки. Ручка потекла. Руки забруднилися, він був увесь у чорнилі.
Пенні Ґай очікувала на дзвінок від Патрика Вултона. Якимось чином він довідався її прямий номер і використовував його, намагаючись іще раз запросити її кудись. Він був наполегливий, та вона була непохитна. То була пригода на партійній конференції, нічого більше, хоча Пенні й мала визнати, що Патрик був веселий і навдивовижу атлетичний як на свій вік. Це помилка, але водночас і спогад, який нікому не шкодить. Та дзвінок виявився від Уркгарта — той хотів поговорити з її босом. Вона з’єднала їх, і за кілька секунд двері до кабінету обережно зачинилися.
Вже за кілька хвилин Пенні почула, як О’Ніл підвищив голос, хоча вона й не могла розібрати, що саме він кричить. І коли лампочка на її телефоні згасла, означаючи, що дзвінок завершено, з кабінету О’Ніла не долинуло жодного звуку. Пенні повагалася ще кілька хвилин, але, підштовхувана сумішшю цікавості й занепокоєння, легенько постукала в двері й обережно прочинила їх.
О’Ніл сидів на підлозі в кутку кімнати, в куті між двома стінами. Він тримав голову руками.
— Родже?..
Він звів погляд, здригнувся, його очі були повні хаосу й болю. Його голос хрипів, а мова була незв’язною.
— Він... погрожував мені, Пенні. Курва... погрожував мені. Сказав, якщо я не... то він... мені треба змінити файл...
Вона стала навколішки біля нього, поклала його голову собі на груди. Вона ніколи не бачила його таким.
— Який файл, Родже? Що тобі треба зробити?
Він спробував струснути головою, не відповідав.
— Дозволь допомогти тобі, Родже. Будь ласка.
Його голова смикнулася, вираз обличчя був дикий.
— Ніхто не в змозі мені допомогти!
— Дозволь провести тебе додому,— сказала вона, намагаючись підняти його.
Він відштовхнув її.
— Геть від мене! — гаркнув він.— Не чіпай мене!
Потім побачив біль у її очах, і вогонь всередині нього згас. Він звалився у кутку, ніби маленький хлопчик, ховаючи голову від сорому.
— Мене вздрючили, розумієш. По повній вздрючили. Ти нічого не вдієш. Ніхто не вдіє. Забирайся геть.
— Ні, Родже...
Та він знову відштовхнув її, настільки несамовито, що вона повалилася навзнак.
— Відвали, мала шльондро! Просто... забирайся.
У слізному сум’ятті вона звелася на ноги. Він знову ховав голову від неї, не розмовляв. Пенні пішла. Ще почула, як двері позаду грюкнули й замкнулися зсередини.
Розділ двадцять третій
Попіл від підірваних амбіцій сприяє гарному заходу сонця. Та я люблю виходити ввечері.
«Вікенд-Вотч». Уся країна дивиться. Леви й християни — або ж принаймні один християнин. З плином програми Колінґридж уже почав був розслаблятися. Попередні два дні він посилено репетирував, і питання були майже такими, як і очікувалося, даючи йому можливість говорити про наступні кілька років з непідробною рішучістю. Він наполіг, щоб питання про Чарлі та твердження «Обзервера» притримали на кінець: не хотів, щоб ті шльондри з виробництва не дотримали своєї обіцянки обмежитися десятьма хвилинами. Зрештою, йому хотілося добряче увійти в ритм. Після сорока п’яти хвилин обговорення національних інтересів та яскравого майбутнього будь-яка неупереджена людина беззаперечно б визнала ті питання слабкими і недоречними.
Коли перейшли до фінальної рекламної паузи, Capa підбадьорливо посміхалася з місця в кінці студії. Він пустив їй повітряний поцілунок, аж тут менеджер групи помахав руками, щоб повідомити про повернення до ефіру.