Третя Залізна дивізія
- Автор: Удовиченко Александр Иванович
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Червона калина
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Третя Залізна дивізія». Краткое содержание книги:
Розділ XXXI
Оцінка бойових акцій 3-ої дивізії ген. кварт. штабу армії, ген. хорунжим М. Капустянським. 3 дивізія одержала за свої героїчні бої почесну назву: "3 Залізна дивізія". Державна Інспектура
Ген. кварт. штабу армії УНР, ген. штабу ген. хор. М. Капустянський, дає наступну оцінку бойових акцій 3-ої дивізії:
"Бої 3-ої дивізії під Вапняркою заслуговують окремого відзначення, як позитивні зразки успішних і сміливих дій меншої частини проти далеко сильнішого ворога."
"Удовиченко, скупчивши свою дивізію, не дає ворогові перейти в загальний наступ та охопити себе з двох боків, а сам попереджує його намір блискавичним ударом — спочатку на північ — і жене ворога геть з поля бою. На другий день він уже готовий до рішучого бою з сильнішою південною групою. Тут Удовиченко спочатку дає відсіч ворожому натискові і тільки 30-го, коли червоні знесилилися, він атакує їх на всьому фронті і відсовує на південь.
"Треба відзначити, що частини 3-ої дивізії не чекають наказу згори, а самі оцінюють ситуацію і з власного почину допомагають одна одній. Так, 27-го, коли червоні густими лавами навалилися на с. Вербове, яке стійко тримали в своїх руках сотні 7-го полку, 9-ий полк, помітивши небезпеку для свого сусіда, хоч у самого на фронті бій, важко б'є по тилах червоних, що напирали на Вербове, і ворога відбито, з великими для нього втратами. Гарматчики ділили славу зі стрільцями. Бій виграно.
"Необхідно оцінити те важке становище, в якому опинилася 3-тя дивізія. Серйозний неуспіх, можливо припустити, спричинився б до повного знищення цієї дивізії, бо в близький час ані підкріпити своєчасно Удовиченка, ані рятувати його після неуспіху було ніким і нікому. 3-тя дивізія діяла ізольовано й мусіла покладатися на свої власні сили й умілість.
"СИТУАЦІЯ 3 27 ДО 29 БУЛА НАСТІЛЬКИ ЗАГРОЗЛИВА Й НЕБЕЗПЕЧНА, ЩО В ШТАБІ З ТРЕМТІННЯМ СТЕЖИЛИ ЗА ХОДОМ БОЇВ, — ОТЖЕ, НАШ РОЛЯНД НЕ ЗАГИНУВ, А ПРИДБАВ БОЙОВОЇ СЛАВИ СОБІ Й УКРАЇНСЬКИМ ПРАПОРАМ." (М. Капустянський, Ген. штабу Генерал Хорунжий. "Похід Українських Армій на Київ — Одесу в 1919 Році". Книга друга, стор. 81–82).
У цій оцінці є мала неточність: курінь 9-го Стрілецького полку прийшов на допомогу 7-му Синьому полкові не 27, а 30-ого серпня, на четвертий день оборонного бою Синіх за с. Вербове.
3-я дивізія розпочала свій наступ від р. Збруч (м. Скала) на схід, до станції Вапнярка, в ніч з 31-го травня на 1-го червня 1919 року. Після захоплення Вапнярського залізничного вузла, 3-я дивізія рушила, згідно з директивою штабу армії УНР, на південь, в напрямку на Одесу. Покладене на дивізію завдання, як уже про це згадувалося, було стратегічного характеру. Вона мала забезпечити праве крило Дієвої Армії УНР, що шикувалася до наступу на Київ.
3-я дивізія мала виконати це тяжке й складне завдання лише своїми власними силами, відірвана від решти армії. Виконуючи його, дивізія розбиває на своєму шляху окремі частини совєтської армії, але чим ближче наближалася до Вапнярського залізничного вузла, тим міцнішим ставав опір червоних частин. 3-я дивізія зустрінулася з організованим спротивом 14-ої совстської армії. Розпочався цикл безперестанних упертих і кривавих боїв.
До славетних перемог 3-ої дивізії спричинилися відвага й жертвенний патріотизм усіх частин дивізії — як козаків, так і старшини. Усе ж, головна заслуга за ту славу, що її придбала 3-я дивізія, припадає найближчим помічникам Командира дивізії: завжди спокійному й відважному його заступникові, полк. Ольшсвському, хороброму, з великою ініціативою на полі бою, командирові свого легендарного 7-го Синього полку, полк. Вишнівському, незабутньому героєві, полк. Царенкові, що завжди на чолі свого полку провадив славетних Чорноморців у переможних боях із ворогом; полк. Шандрукові, що вміло керував 9-нм Стрілецьким полком, і полк. Чмілеві — героєві Стрільців, після відходу полк. Шандрука.
Така сама заслуга припадає й усім гармашам бруґади дивізійної артилерії — козакам і старшинам, що були вірними побратимами своєї піхоти, і в першу чергу командирові бригади полк. Г. Чнжевському, командирові Синьої батерії, що придбала собі вічну славу, сот. Шурі-Бурі, який героїчно віддав своє життя за Україну, в числі тих 359 легендарних лицарів-мучеників, що їх розстріляно московсько-комуністичними ватажками під Базаром. До цих заслужених належить і к-ир батерії при 9-му Стрілуцькому полку, сот. В. Зарницький, що вогнем своєї батерії зяручав свою піхоту в критичні часи боїв і ніколи не залишав без огневої підтримки Стрілецького полку. Пізніше, коли з дивізії вибули сл. п. полк. Царенко, назавжди, і ранений полк. Вишнівський, тимчасово, до бойової слави 3-ої дивізії спричинився новий командир 8-го Чорноморського полку, відважний і досвідчений в боях, під час першої світової війни, полк. М. Крат, що в бою дивізії з армією Денікіна розбив вщент бравурною Білостоцький полк повищої армії.