Смок і Малий
- Автор: Лондон Джек
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: П. Шарандак
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Смок і Малий». Краткое содержание книги:
Герой твору, молодий журналіст, з власної волі залишає велике капіталістичне місто і їде до Аляски. Разом з своїм приятелем Малим, Смок веде привільне, але сповнене небезпек життя золотошукача. Хоч сміливців всюди супроводжує успіх, однак вони не шукають зиску. Заради врятування друга вони ладні пожертвувати не лише останнім доларом, а й власним життям.
Скажений втупився в яєшню, яка швидко зникала, і немов закам'янів.
— Призволяйтесь, — піддавав пари Смок.
— Вони… вони не варті десяти доларів, — повільно вимовив Скажений.
Малий прийняв виклик:
— Будь яка річ варта того, що можна за неї взяти, чи не так?
— Так. Але…
— Які там «але». Я ж кажу, скільки ми можемо за них взяти. По десять доларів за штуку. Ми яєчний трест — Смок і я. Прошу не набувати цього. — Малий витер тарілку шматком перепічки. — Я з'їв би ще пару, — зітхнув він і поклав собі бобів.
— Ви не маєте права так пожирати яйця! — кричав Скажений. — Це… це несправедливо!
— Така наша слабість, — виправдувався Малий.
Скажений без смаку скінчив їсти і якось непевно подивився на обох.
— Слухайте, хлопці, ви можете зробити мені величезну послугу, — почав він нерішуче. — Продайте мені або позичте, чи так дайте з дванадцять яєць.
— Справді, — сказав Смок, — я сам знаю, як іноді хочеться яєчка. Але ми не такі бідні, щоб брати гроші, пригощаючи. Ні цента не візьмемо… — Тут дужий удар ногою під столом сказав йому, що Малий починає нервуватися. — Дванадцять, кажеш?
Скажений кивнув.
— Слухай, Малий, — кинув Смок, — підсмаж йому ще. Цілком співчуваю. Був час, коли я сам міг з'їсти дванадцятеро за раз.
Але Скажений простяг руку й затримав Малого.
— Не треба смажити, — сказав він. — Я хочу їх взяти сирими.
— Ти хочеш їх взяти з собою?
— Авжеж.
— Це не годиться, — зауважив Малий. — Це вже торгівля, а не гостинність.
— Звичайно, — підтримав його Смок. — Це інша справа, Скажений. Я думав, ти хочеш їх з'їсти… Бачиш, ми задумали одну комерційну операцію.
Небезпечний вогник блиснув у блакитних очах Скаженого.
— Я заплачу, — кинув він гостро. — Скільки?
— Тільки не за дванадцять, — відповів Смок. — Ми не продаємо вроздріб, бо не хочемо шкодити собі. Ми продамо тільки всю партію.
— Скільки ж ви маєте яєць і скільки за них правите?
— Скільки там у нас, Малий? — запитав Смок.
Малий прочистив горлянку і почав уголос рахувати: — Дев'ятсот сімдесят три мінус дев'ять, це буде дев'ятсот шістдесят два. А по десять доларів за кожне… Це значить дев'ять тисяч шістсот двадцять. Звичайно, Скажений, коли трапиться тухле яйце, то ми повернемо гроші назад, але у нас нема зіпсованих. Єдина річ, якої я ніколи не бачив на Клондайці, — це тухле яйце. Люди не такі дурні, щоб привозити сюди тухлі яйця.
— Цілком справедливо, — підтримав Смок, — за зіпсовані яйця ми повернемо гроші. Ну, по руках? Плати гроші — і яйця твої.
— Ти зможеш продати їх по двадцять і заробиш удвоє більше, — пораяв Малий.
Скажений сумно похитав головою і поклав собі бобів.
— Це надто дорого, Малий. Мені не треба так багато. Я дам вам по десять доларів, але за два десятки.
— Всі або нічого, — відрубав Смок.
— Слухайте, хлопці, — одверто признався Скажений. — Ви знаєте, що я та міс Ерол були заручені. Але вона кинула мене. Ви це теж знаєте. Всі це знають. І я… для неї хочу купити яєць.
— Еге, — посміхнувся Малий. — Тепер зрозуміло, чому ти хотів мати їх у шкаралупі. Але цього я від тебе ніколи не сподівався.
— Чого не сподівався?
— Це просто підлість, от що! — вигукнув Малий розгнівано. — Я б не дивувався, якби хто почастував тебе олив'явим горохом. Бо ти таки вартий цього.
Скажений ладен був уже вибухнути гнівом, як завжди у таких випадках. Він так стиснув кулак, що погнув виделку, і в блакитних очах у нього загорілися люті вогники.
— Слухай, Малий, що ти хочеш цим сказати? Коли ти вважаєш, що у мене щось погане на думці…
— Я кажу те, що я думаю, — відповів Малий. — Це паскудство так робити! Невже ти збираєшся ними шпурляти?
— Чим шпурляти?
— Та яйцями ж, сливами, кулями… Але ти помиляєшся, Скажений. Ніхто в театрі не допустить цього. Того, що вона актриса, зовсім не досить, щоб прилюдно закидати її яйцями.
Здавалося, що Скажений от-от лусне. Але він випив гарячої кави і поволі опанував себе.
— Ти помиляєшся, Малий, — повагом та стримано сказав він. — Я не збираюсь закидати її яйцями. Я хочу дати їй ці яйця на тарілці! Вона їх дуже полюбляє.
— Я знав, то цього не може бути! — зрадів Малий. — Бо ти ж нездатний на таке паскудство.
— От і гаразд, — заспокоївся Скажений. — Але повернемося до справи. Тепер ви знаєте, нащо мені потрібні яйця.
— Даєш дев'ять тисяч шістсот двадцять доларів? — спитав Малий.
— Це здирство! — вигукнув Скажений.
— Це бізнес, — наполягав Смок. — Ти думаєш, ми для себе скупили ці яйця?