Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: К.: Веселка
- Переводчик: Олександр Мокровольський
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори». Краткое содержание книги:
— Працюйте, працюйте! — гарикнув дворецький. — Яку там вагу відчувають руки гулящого п'яниці! Ці бочки мають бути скинуті в річку і ніякі інші. Робіть, що кажу!
— Гаразд, гаразд, — відказали ельфи, котячи діжки до отвору. — Ти відповіси, якщо повні бочки королівського масла й вина будуть скинуті в річку, щоб озеряни погуляли на дурняк!
Отакої вони співали, коли перша діжка, а за нею друга, погуркуючи, покотилася до темного отвору, а тоді — штовх! — і полетіла в холодну воду, що хлюпотіла за кілька футів унизу. Котра діжка справді порожня, котра впакована дбайливо, з гномом усередині,- всі, одна по одній, летіли вниз, стикаючись і стукаючись, — гуп! — на ті, що скупчилися внизу, з виляском — у воду, вдаряючись об стіни тунелю, штовхаючись, тручись одна об одну, — і відпливали за течією, підскакуючи на хвильках.
І тут Більбо несподівано добачив слабке місце у своєму плані. Напевно, й ви помітили ту слабинку ще раніше і посміювалися з гобіта; але я не думаю, щоб на його місці ви справувалися хоч наполовину так добре, як він. Звісно ж, він сам не сидів у діжечці, та, хоч би й заліз у яку, все одно нікому було його запакувати, закріпити накривку! Схоже було на те, що цього разу Більбо таки напевне відстане від товаришів (майже всі вони уже попадали в темну діру), залишиться один-однісінький і муситиме вічним злодюжкою до смерті никати в печерах ельфів. Адже, хай би навіть зараз-таки він зумів проскочити через горішні ворота, надто мало було надії, що він коли-небудь відшукає гномів. Більбо не знав, як суходолом пробратися до того місця, де збирають порожняк. Із жахом подумав, яка лиха доля спіткає гномів без нього, адже він не мав часу розповісти їм усе, про що дізнався та що хотів зробити, коли вони виберуться з лісу.
Поки всі ці думки переганяли одна одну в його голові, ельфи, розвеселившись вельми, завели нової пісні коло річкових воріт. Дехто вже й пішов до кодол, щоб підняти опускні грати біля шлюзу й випустити барила з діжками, коли весь порожняк опиниться внизу на воді.
Ось уже й останнє, найостанніше барильце котиться до отвору! З відчаю, не знаючи, що зробити ще, сердешний малий Більбо вчепився в те барильце і разом з ним шугнув через край ями. Плюсь! — упав він у воду, в холоднющу темну воду, а барильце накрило його зверху.
Він виринув знову, здіймаючи бризки й чіпляючись за барильце, наче мокрий щур, але, хоч як силкувався, не міг осідлати свою посудину. Щоразу, тільки приміриться, а барильце перекотиться і притопить. Було воно справді порожнє і пливло легко, як корок. Вуха гобітові були повні води, але він чув, як нагорі, в льоху, досі ще співали ельфи. Раптом із гуркотом упала ляда, і голоси стихли. Гобіт був у темному тунелі, в крижаній воді сам-один — адже як тут врахувати товаришів, що всі запаковані в діжки?
Дуже скоро в пітьмі попереду щось засіріло. Почувся скрип шлюзових воріт, — і гобіт побачив, що опинився посеред багатьох барилець і діжечок, які підскакували на хвилях, стукались одне об одне і всі разом тислися під склепіння, щоб вийти на відкритий простір. Більбо крутився, як тільки міг, щоб його не затисло й не розтовкло на смерть; та нарешті ця товкуща юрба почала рідшати: одне по одному — гойда, гойда! — і геть, попід кам'яним склепінням. Коли і його барильце рушило, побачив, що нічого доброго не вийшло б, навіть коли б осідлав його, бо там, де був шлюз, між верхом барильця і склепінням, що несподівано знижувалось, не лишалося вільного проміжку й для гобіта.