Країна Моксель, або Московія. Книга 3
- Автор: Билинский Владимир
- Серия: Країна Моксель #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Країна Моксель, або Московія. Книга 3». Краткое содержание книги:
Читач дізнається, чому в офіційній радянській історіографії замовчувалася правда про московитів і Московське князівство.
Книжку можна рекомендувати студентам і викладачам вузів як навчальний посібник.
Усе, що відбувалося в південних улусах Золотої Орди, так чи інакше відображалося на північних улусах. Як бачите, самостійного, ізольованого розвитку ростово–суздальської землі поза впливом центральної влади Орди не існувало. Навіть звичайні інтриги Сарая жорстокими ударами відбивалися на Ростові, Суздалі, Володимирі та інших північних поселеннях держави. Бо, прийшовши до влади в 1257 році, мусульманин Берке не сповідував тих принципів, які сповідували його недруги.
До речі, Берке став противником Батия тільки з осені 1254 року, коли той зазіхнув на його добробут, переселивши з родючих західних земель Каспію на напівпустельні північно–східні землі за рікою Урал. Про це вже йшлося вище.
Зрозуміло, коли воцарився внук хана Батия — Менгу–Тимур, він негайно відновив порядки свого діда. Як сказано в грамоті Менгу–Тимура: «…так сказав, як спочатку: котра данина, чи поплужне, чи підвода, чи корм, хто б то не був — хай не просять; ям, війна, тамга — не дають…» Він виразно вказав на існування в державі «двох шляхів» ставлення до Церкви і монастирів, але вибрав перший шлях — діда!
Щоб читачі не мали сумнівів відносно його діда, послухаємо родовід Менгу–Тимура «Про царя Менгутеміра, сина Тогана, сина Батухана, сина Душихана, сина Чингісхана…» [45, с. 153].
З іменем хана Менгу–Тимура пов’язано багато важливих заходів, запроваджених ним у державі, таких, що безпосередньо стосувалися ростово–суздальської землі та її населення.
Воєнний похід на Константинополь. У першому томі книги, у п’ятому розділі другої частини, подано картину взаємовідносин ханів імперії Чингісидів. Хто бажає, може освіжити в пам’яті події далеких 1238–1250 років. Тому що без знання передісторії подій в імперії Чингісидів воєнний похід Менгу–Тимура на Константинополь буде незрозумілим.
Не будемо повторно описувати події 1238–1250 років, а торкнемося безпосередньо 1250–1270 років і подій, які передували воєнному походові.
На початку 1251 року Великим ханом імперії Чингісидів на курултаї був обраний Менгу (по–іншому — Мунке). Історія засвідчила, що Менгу посаджений на трон за наполяганням і при збройній підтримці хана Батия.
У «Збірнику літописів» Рашид–ад–діна про це сказано досить чітко: «Він (Батий. — В. Б.) сам возвів Менгу–каана на каанство і змусив усіх своїх братів, родичів та емірів підпорядкуватися і підкоритися йому. Він послав разом із ним (Менгу. — В. Б.) свого брата Берке і свого сина Сартака, який був спадкоємцем престолу, з трьома туманами війська, щоб вони в місцевості Онон і Келурен, яка була корінним юртом Чингіз–хана, посадили його на престол каанства і трон світодержавства та виправили і загладили б підступи дітей Угедей–каана, які замислили віроломство» [48, т. 1, кн. 2, с. 80–81].
Після обрання Менгу–хан прийняв рішення продовжити воєнні дії для завоювання Китаю — з одного боку, та Ірану, Іраку й суміжних з ними країн — з іншого. На чолі військ, відправлених продовжувати підкорення Китаю, поставлено брата великого хана — Хубілая (1215–1294). Війська, які пішли в Іран та Ірак, очолив ще один із його братів — Хулагу–хан (1217–1265).
Нас цікавитиме хан Хулагу, бо саме він в 1256 році заснував державу зі столицею в Магарі, яка в історії отримала назву держави Хулагуїдів. Згодом столицю ханства було перенесено до міста Тебриз. Отже, держава Хулагу–хана на Кавказі безпосередньо межувала із Золотою Ордою. До 1254 року ці прикордонні землі Золотої Орди контролював хан Берке.
Військо для хана Хулагу було зібране з цілої імперії. Послухаймо Рашид–ад–діна:
«І ще за життя Бату Менгу–каан призначив свого третього брата, Хулагу–хана, з численним військом в Іранську землю і визначив, щоб виділили з військ кожного царевича по двоє з десятка, аби вони пішли разом з Хулагу–ханом і стали його помічниками» [48, т. 1, кн. 2, с. 81].
Похід військ Хулагу–хана почався навесні 1254 року і тривав кілька років, оскільки на південне узбережжя Каспійського моря рухалися не тільки війська імперії, а й сім’ї хана, багатьох царевичів, великі табуни худоби, житлові юрти людей та інше. Рашид–ад–дін дуже яскраво описав це велике переселення Хулагу–хана і татарського потоку, що його супроводжував.
Цікаво відзначити, що з метою конспірації цього походу Вільгельм де Рубрук влітку 1254 року змушений був повертатися з Каракорума у ставку хана Батия північним шляхом. Раніше Плано Карпіні (в 1246–1247 роках) та Рубрук (у 1253 році) рухалися іншою дорогою — південніше від озера Балхаш.