Хліб із хрящами

Будь-чиє життя можна уявити як графік функції. Якщо розглянути найпростішу функцію, виражену за допомогою дробу (ну, наприклад, у=1/х), то пастка полягає ось у чому: з області визначення функції випадає одна-єдина точка. Уявіть собі: область визначення цієї функції (яка цілком може бути віддзеркаленням вашого життя) — від мінус безкінечності до плюс безкінечності, за винятком одного лише, нульового, значення аргументу. Мені ця проблема не давала спати. Ну, чому, чому в усіх мільярдах точок функція існує й лише в одній-єдиній — ні?! Куди вона дівається в цій точці? Алгебра посіяла сумнів у безперервності життя, — і я не міг їй цього пробачити аж дотепер.

Цей підвал, тиша і запаси харчів, цей безживний гниляк на підлозі, завалений люк — це і є та одна-єдина точка, в якій аргумент мого життя набув нульового значення.

— Ну, як ти там? Устроївся? Удобно тобі?

Знову він припхався. Мій потрійний погляд збоку.

— Ти таку жару пропустив, я тобі базарю!

— Всіх, всіх пожерли! І жінок, і дітей, і цих-во...

— Солдатів, солдатів...

— Хрусь! — і нема, хрусь! — і нема...

— Даже танки покусали. Голодні, як собаки!

— І злющі, просто страх...

— Там кінець світу, щоб ти знав, повний шнапс!

— А ти фасолю наминаєш, із м'ясом...

— Як воно тобі в горло лізе?

— І ще ж, саме главне, така антисанітарія!

Вони притихли ненадовго. Потім, наче за стіною, я почув їхнє перешіптування, хоча й не міг розібрати жодного слова. Тоді хтось із них кашлянув і гидко пропищав:

— А білий кріль, поки ти тут сидиш, і далі чугикає. Зомбі твій, біле-е-е-есенький.