Євпраксія

Він: Велич виснажує, до цього треба бути готовим завжди. Велич — це звір, який вимагає щораз нової поживи. Зате нічого не може бути вищого!

Вона: А хто відвзаємнить мої зітхання, мій крик, мій цілунок?

Він: У Саксонії знову бунтують барони. А ця всесвітня блудниця Матільда Тосканська одружила зі собою дурнуватого хлопчиська — Вельфа Баварського.

Вона: Я нічого не хочу знати про цих людей! Що мені до них?

Він: Про Карла Беликого казано, що він більше уваги надавав користі держави, ніж упертості окремої особи. Хотів би нагадати вам ще й те, що Карл вельми любив чужоземців і виявляв велику турботу при їхньому прийомі, так що численність їхня видавалася небезпідставно обтяжливою не тільки для двору, але й для цілої держави. Та він, по величі своєї душі, не надавав ваги таким міркуванням, бо й найбільші невигоди в цьому випадку винагороджувалися славою щедрості і ціною доброго імені. Германські імператори мали за жон грецьких царівен, але руської царівни не мав ще жоден. Я перший і ви — перша. Що може бути прекрасніше?

Вона: Стати імператрицею і перестати бути людиною? Чи людське заказане для імператорів?

Він: Люд завжди нетерпеливиться, бо йому не видно, що попереду.

Вона: Мені теж не видно! Нічого не видно! Не сподіваюся ні на що! Не жду нічого!

Генріх дивився на безсоромне підняття брів імператриці, замкнений у собі, неприступний для пристрастей, які роздирали жінку. Хто не сіє, в того не вродить. Глухота відрізала його від світу остаточно, у ньому поселилася якась байдужість до можливої одноманітності часу й речей, так ніби знесений був у повітря, де зникає безмежна неоднаковість всього земного. Тривожно думав про імператрицю. Все життя прагнув самотності, а коли вона прийшла, з дурної примхи забагнув мати коло себе цю ніжну істоту. Тепер карався й лютився безмірно. Жона — помічник, однодумець, друга половина твого єства, твоє доповнення, спільник у всіх твоїх замірах, сила, що стає на твій захист, хоча б для цього треба змагатися супроти всього світу. Може бути й ворогом, прихованим, запеклим, непідкупно-затятим, страшним у своїй незбагненності й непослідовності. Але й тоді легше, бо знаєш, що і як. Найгірше, коли непевність, невловимість, незбагненність, загадковість. Тоді загрози звідусюди, а звідки — не збагнеш і не відгадаєш, і жона в своїй настирливій причіпливості стає мовби жалюгідним сном, від. стисків якого задихаєшся, але вивільнитися неспроможен, як не дано тобі й задихнутися до. вінця, — отак і маєш мучитися і немає краю.

Покликаний був Заубуш і його спитано, чи виконується й тут веління імператорове про те, щоб жодного голуба не було коло палацу? Барон поляпав повіками, усміхнувся самими очима. Імператор був мов покинутий і забутий дім: цілий і неудікоджений, а піхто в нім не живе. Хотілося підійти, закричати Генріхові на вухо: «Вилікую тебе, імператоре! Я, барон Заубуш, це зроблю!» Але вирішив ждати. Час — це канат, протягнутий між сходом і заходом. На ніч він складається і від того зношується. Треба почекати, коли перетреться канат, розпадуться всі сув'язі.