Чинність і дія кримінального закону в часі

Подібне розуміння кореляції між кримінальним законом та правами людини привело й Є.М. Трубецького до висновку, що “закон, який у будь-чому зменшує права окремих осіб, зворотної дії мати не може. Навпаки, такий закон, який не поражає яких-небудь особистих прав і не тягне для осіб несприятливих наслідків, може мати зворотну дію... Таке виключення із загального правила про незворотну дію законів допускається на тій підставі, що пом’якшення (покарання – Ю.П.) не обмежує особистих прав, обмежуючи, навпаки, каральну владу держави”[461].

Отже, обмеження за новим законом повноваження держави на переслідування вчиненого особою діяння як злочину та на покладення за нього кримінальної відповідальності поширюється на правовідносини, що вже виникли до набуття таким законом чинності. Така відповідь є закономірною для ліберально-демократичної парадигми права, одним із постулатів якої є, зокрема, те, що обмеження державної влади (у даному випадку – влади каральної) стосується всіх без винятку правових відносин людини та держави, розширення ж меж державного впливу на людину можливе лише на майбутнє, тобто щодо тих правовідносин, які виникнуть після набуття відповідним законом чинності. В цьому руслі й Конституція України говорить, що “при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод” (частина 3 статті 22). Тобто, права і свободи людини у вже існуючих правовідносинах (у тому числі кримінальних) відповідно до Конституції не можуть бути обмежені, а значить при першому з трьох наведених вище варіантів зміни повноваження держави у кримінальному правовідношенні, кримінальний закон цього правовідношення стосуватися не може. З іншого боку, зворотній процес, тобто розширення змісту і обсягу існуючих прав людини (у тому числі суб’єкта кримінального правовідношення) Конституцією цілком допускається, а тому при двох інших варіантах зміни повноваження держави у кримінальному правовідношенні новий закон має стосуватися цих правовідношень. Далі цей підхід логічно продовжено і в статті 58 Конституції України, яка стосується зворотної дії законів у часі, а тому слід погодитися з тими авторами, які, коментуючи названу статтю Конституції, дійшли висновку про окремий випадок вираження в ній принципу, відповідно до якого нові закони не можуть обмежувати права людини та громадянина, погіршувати їх становище[462], принципу забезпечення безпеки людини від посягань з боку держави[463].