Вічний календар

Наша розповідь підходить до 1906 року.

Перед Різдвом, коли до нової війни залишалося неповних вісім років, засніженими вулицями Чорткова до касарень проїхав лейтенант — граф Феліціян Коритовський, якого перевели з Жовкви поближче до російського кордону. Феліціян винайняв на двірці сани. Снігу в місті по коліна. Ось він минає міст через річку Серет, ось сани повернули праворуч, і дорога подалася круто вгору. Він бачить двоповерхові будинки й засніжених містян. Ще в потязі, дивлячись на засипані снігом поля й села за вікном, думав він про занедбану землю східних кордонів імперії та про III батальйон 95-го полку піхоти, у якому доведеться служити. Проминувши станцію «Вигнанка», потяг в’їхав у зарослі грабом високі пагорби. За якусь мить показалися сині поля й чорні дахи міста. У горішній частині Чорткова на шляху до Бучача австрійський старостат збудував касарню та плац для кавалерійських і піхотних виправ. 1903 року ІІІ батальйон у повному складі прибув до нового місця служби, тоді ж до Чорткова проклали залізницю і збудували новий одноповерховий двірець.

Коли поручник граф Феліціян Коритовський покинув Жовкву й отримав наказ прибути до Чорткова, у його молодій та вітряній голові не було жодних планів на майбутнє. Чортків — хай Чортків! Рід Коритовських, внаслідок несплачених боргів за позику, яку дід Феліціяна — Алєксандр — зяв у Державному Королівському банку, збіднів. Алєксандр застрелився. Феліціяна, коли підріс, батьки віддали до військового училища у Відні на державний кошт, очевидно, що дід-самогубець чимось прислужився імператору, якщо його внукові призначили повне забезпечення.