Японський коханець

— Куди по-твоєму їздить Альма, коли зникає? — спитав Сет, зробивши замовлення.

Ірина налила йому в керамічну чашечку саке. Альма казала їй, що в Японії прийнято услуговувати співтрапезникові й чекати, коли той подбає про тебе.

— До одного мотелю в Пойнт-Реєсі, за годину з чвертю від Сан-Франциско. Це примітивні халабуди на відшибі біля води. Там добре готують рибу й морепродукти, є сауна, гарний краєвид і романтичні кімнати. Зараз там холодно, але в кожному помешканні стоїть коминок.

— Звідки тобі це відомо?

— З чеків у Альминій кредитній картці. Я відшукала цей мотель в Інтернеті. Гадаю, саме там вона зустрічається з Ітімеєм. Але ж ти не потурбуєш її, Сете?

— Як ти таке подумала! Вона б ніколи мені цього не пробачила. Але я міг би послати когось з моїх нишпорок кинути оком...

— Ні!

— Ні, звичайно, ні. Однак погодься, це не може не турбувати. Ірино. Бабуся слабка, а раптом станеться новий напад, як тоді в кінотеатрі.

— Вона все ще господарка свого життя, Сете. Тобі вдалося дізнатися щось іще про родину Фукуда?

— Так. Мені спало на думку запитати в батька, і виявилося, що він пам’ятає Ітімея.

Ларрі Беласко було дванадцять років у тисяча дев’ятсот сімдесятому, коли батьки відремонтували будинок у Сі-Кліффі й прикупили суміжну ділянку, щоб розширити і без того просторий сад, який так повністю й не оговтався після руйнівних морозів тієї весни, коли помер Ісак Беласко, й подальшого запустіння. Ларрі пригадав, що якось до них завітав чоловік з азійськими рисами обличчя, в робочому одязі та бейсболці, який відмовився заходити у дім в брудних чоботах. То був Ітімей Фукуда, власник квітництва, чиїм партнером був колись Ісак Беласко. Тепер квітництво належало йому одному. Ларрі здогадався, що мати і цей чоловік знайомі. Натаніель сказав Фукуді, що нічого не тямить у садах, а тому всі рішення прийматиме Альма. Це здивувало хлопця, бо його батько керував фундацією Беласко й багато що знав про сади, принаймні теоретично. З огляду на розміри ділянки й грандіозні плани Альми реалізація проекту тривала кілька місяців. Ітімей, супроводжуваний заінтригованим Ларрі, зміряв площу, дослідив якість ґрунту, температуру та напрям вітру, накреслив у блокноті якісь лінії й цифри. Невдовзі він приїхав завантаженим ущерть ваговозом разом із шістьма робітниками-японцями. Ітімей був чоловіком спокійним, з неквапними рухами й уважним поглядом; він ніколи не поспішав, говорив мало і так тихо, що Ларрі доводилось наближатися, щоб його розчути. Ітімей рідко заводив розмову чи відповідав на запитання, що стосувалися його самого, але завважив цікавість хлопця й розповідав йому про природу.