Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва)

— Чи не було б доречно зауважити, що люди люблять ще й володіти благом?

— Це важлива заувага.

— І не просто володіти, але хочуть, щоб воно було в них вічно.

— І це важливо брати до уваги.

— А тепер, звівши усе разом, хіба не скажемо, що любов є прагненням до вічного володіння благом?

— Правду кажеш, — погодився я.

/b/ — А якщо любов — це вічне бажання блага, то в який спосіб мають змагати до нього ті, що його прагнуть, щоб їхню відданість і одержимість можна було називати любов'ю? Які ж то діла їхні можеш назвати?

— Якби міг, Діотимо, — відповів я, — то не подивляв би твоєї мудрості і не ходив би до тебе, аби цього навчитися.

— Тоді скажу тобі, — відповіла вона: — це родження в красі — тілесній і духовній{100}.

— Тут треба володіти мистецтвом розуміння оракулів, щоб збагнути, що ти маєш на думці. Я не второпаю.

/c/ — Ну що ж, — сказала вона. — Спробую говорити ясніше. Всі люди, Сократе, вагітні тілом і душею, і коли досягають певного віку, природа їхня прагне розродитися{101}. Розродитися вона може тільки в прекрасному, в потворному родити не може. Коли сходяться чоловік і жінка — вони породжують. А родження є ділом божественним, бо вагітність і родження є виявом безсмертного начала у живому єстві, що є смертним. Одне і друге не може статися /d/ там, де нема гармонії. Для всього божественного потворність — це брак гармонії, а прекрасне — гармонійне. Отож при всякому народженні Мойрою{102} та Ілітією{103} є Краса. Тому, наблизившись до прекрасного, вагітне єство розкривається назустріч і розливається радістю, і породжує, і приводить на світ. Наблизившись до потворного, похмуро й тужно зіщулюється, відвертається, закривається