Волден, або Життя в лісах

Я пишався тим, що свободи Масачусетса й нашої батьківщини так надійно захищені; повертаючись до свого сапання, я сповнювався невимовною впевненістю і виконував свою роботу радісно й зі спокійною вірою в майбутнє.

А◦коли з військом приходило кілька оркестрів, до мене долинав такий гамір, ніби ціле село перетворилося на велетенську гармонь і всі будинки розширюються й опадають зі звуком. Утім, інколи до лісів долинали справді шляхетні й натхненні звуки, скажімо, спів труби, що увічнює славу, тоді й мені здавалося, що я можу пошинкувати мексиканця на капусту — не щодня котові масниці, — по тому я починав роззиратися в пошуках бабаків і скунсів, щоб відточити на них свою звитягу. Ці маршові акорди видавалися такими ж далекими, як Палестина, і в метушливому русі верхівок в'язів, що затуляли від мене село, мені ввижалася кавалькада хрестоносців. То був один із видатних днів; з мого прорубу небо завжди мало той самий одвічний видатний вид, що й завжди.

Непересічний то був досвід — довге знайомство з бобами: посадити, посапати, зібрати, полущити, перебрати й продати (останнє — найскладніше); додам іще — з'їсти, адже я їх таки скуштував. Я вирішив дізнатися про боби все. Коли вони росли, я сапав із п'ятої ранку до полудня, а решту дня зазвичай витрачав на інші справи. Уявіть, яке близьке і дивне знайомство я завів з різними бур'янами; це варто повторити в розповіді, адже й у досвіді повторень не бракувало: я нещадно руйнував їхні ніжні переплетіння і знавісніло розділяв їх на різні категорії своєю сапкою: одні види нищив цілими лавами, а інші старанно плекав. Це полин; це щириця; це щавель; це пирій: нищ його, рубай, перевертай корінням до сонця, най ані часточки його не сховається в тіні, а то він потягнеться на той бік і вже за два дні зазеленіє, що тая цибуля. Довга то була війна, і не з журавлями, а з бур'янами: на боці цих троянців були й сонце, й дощ, і роси. Щодня я приходив на підмогу бобам, озброївшись сапкою, і проріджував лави їхніх ворогів, і заповнював рови бур'янистими мертвими. Не один завзятий шоломосяйний Гектор, що на цілий фут вивищувався над згуртованими лавами побратимів, поліг від моєї зброї й упав у пил.