Сонячна магія
- Автор: Новак Илья
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-093-1
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Сонячна магія». Краткое содержание книги:
І все було б, як завжди, якби у цю дорослу гру не вмішалися раптом сторонні, а саме: одне дівчисько — вихованка бродячого цирку та один хлопчак — міський безпритульний. Діти не знаються на політиці і не володіють магією. Але чомусь полювання на малих зухвальців не дає результатів. Чи зможуть звичайні діти протистояти професійним політикам? І хто, зрештою, переможе в цій грі?
Ілля Новак, визнаний одним з найкращих молодих фантастів Європи у 2005 році, не боїться експериментувати. Ти з ним? Тоді перегортай сторінку.
Тавот боровся з собою недовго — з усього маху зачинив кришку футляра й відступив до столу. Схопив глек з водою і почав пити просто з горлечка, давлячись і кашляючи. Завтра опівдні мусила відбутися страта…
Розділ 5
Їжак ударився об самісінький медальйон на грудях у Бобрика й розсипався хмарою крижинок. Хлопець похитнувся й упав на спину, а медальйон раптом голосно задзвенів.
З нього нагору, у хмари, вдарив тонкий жовтогарячий промінь, яскраво опромінив небо й відразу ж зник. Навколо з’явилося кілька голів — з усіх боків сніжняки дерлися на камені. Бобрик лежав нерухомо, очі його зійшлися до перенісся, рот розкрився. Медальйон світився на грудях.
— Убийте їх! — люто прокричав звідкілясь збоку Амор Купадор. Він підвівся і не поспішаючи пішов до арени зі стиснутою в одній руці трубкою, а другою, на котру було надягнено хутряну рукавицю, вкладав крижаного їжака. — Агов, чого забарилися?
Сніжняки підняли трубки, цілячись у Бобрика й Куксу. Перед пострілом усі вони зітхнули, набираючи в груди повітря, й тут у сірому мареві над краєм Амфітеатру щось спалахнуло…
А по тому над островом Лімбо виникла жовтогаряча куля, схожа на апельсин.
У Літоні, на подвір’ї між будинком і стайнею лихваря Нілсона, змовники готувалися напасти на палац. Лицар Боден Девідсон, одягнений у нові (а точніше, в дуже старі) обладунки, що їх лихвар так вигідно придбав для нього, височів посеред плацу, мов башта. Він завзято тренувався, розмахуючи над головою довгим важкезним списом. Жур Харлик і кілька колишніх палацових стражників скупчилися перед широким возом, укритим грубою рядниною.
У віз було запряжено шкапу, яку лихвар не пошкодував виділити для шляхетної справи. Бідолашній не дали спокійно здохнути в стайні, й тепер вона понуро опустила голову та кволо помахувала облізлим хвостом, більше схожим на ганчірку. Здавалося неймовірним, що ця тварина взагалі може пересуватися, та ще й будь-що тягти за собою. Лихвар саме надійшов, щоб підбадьорливо поплескати її по боці, від чого в повітря здійнявся пил, і прошамкотів:
— Чудовий скакун! Доброго заводу!
— Атож… — гмикнув Харлик. — Але, здається, цей, з дозволу сказати, скакун не надто прудконогий?
— А нам і не треба, щоб він був прудконогий. Те, що він повезе, краще не везти швидко, — Нілсон потяг ряднину, й під нею виявилося кілька туго зав’язаних мішків. Він тицьнув в один з них пальцем, і змовники позадкували.
— Обережно! — вигукнув Харлик. — Порох має вибухнути біля палацу, а не тут! Ага, Нілсоне, ось іще: лицар не може викликати графа на двобій пішим. Йому потрібен добрий кінь.
— Я подбав і про це, — Нілсон ляснув у долоні.
Ворота стайні відчинилися, і слуга вивів величезного коня. Жур придивився: цей принаймні молодший за шкапу… Копита в нього були завбільшки як ковадло й обросли густою шерстю.
— Та це ж першерон! — вигукнув Харлик. — Кінь для перевезення вантажів! Він зовсім не підходить для двобоїв!
— Цілком підходить, — заперечив лихвар. — Наш славний Девідсон, до того ж, обтяжений обладунками, якраз і є вантажем.
Слуга тим часом підвів першерона до лицаря й передав йому повід. Кінь здавався дуже замисленим і незворушним. Вони з лицарем втупилися один в одного й довго не відводили очей.
— Ну що ж, — зітхнув Жур Харлик і звернувся до помічників: — Здається, усе в нас готове. Завтра виступаємо.
Апельсин сплив над Амфітеатром і розкрився, оголив жовтогарячу, розжарену серцевину. У ньому виникла довговуха, вусата фізіономія, з цікавістю оглянула острів, а по тому апельсин закрився й відплив назад. Дуже голосний і дуже шепелявий голос мовив: «Так, тоцно, тут…» «А ти впевнений, со тут?» — засумнівався інший голос, а того підтримав третій: «Ти з постійно все плутаєс, Лисоїде». «Ніцого я не плутаю, Ведмедегризе, сигнал надійсов звідси. Тоцно казу, тут». «Ну гаразд, — погодився другий, — тоді вперед, браття!»
Над Амфітеатром забурлило жовтогаряче світло. Залишаючи за собою блискучі зигзаги, яскраво-вогненні клубки, вдаряючись об сидіння, скотилися вниз і накрили арену. Дзижчання, немов від рою осатанілих бджіл, наповнило Амфітеатр. У цьому звукові чулися голоси, що ніби перегукувалися, та чийсь сміх.