Гаррі Поттер і орден Фенікса
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гарри Поттер #5
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і орден Фенікса». Краткое содержание книги:
З кожнісінького її фурункула бризнула рідина — густими смердючими темно-зеленими цівками. Заляпало стелю, вікна й журнал Луни Лавґуд. Джіні ще якось устигла затулити обличчя долонями, проте, здавалося, мала на голові слизьку зелену шапочку, а ось Гаррі, що руками втримував Тревора, сидів тепер з обляпаним обличчям. Рідина смерділа гноєм.
Невіл, забризканий з голови до пояса, потрусив головою, Щоб гидота трохи стекла з очей.
— В-вибачте, — видихнув він, — я ще це не випробовував... не знав, що станеться аж таке... тільки не журіться, бо смердосік не отруйний, — додав він нервово, коли Гаррі виплюнув на підлогу ковток рідини.
Саме тієї миті відчинилися двері купе.
— Ой... здоров, Гаррі, — пролунав стурбований голос. — Е-е... Я, мабуть, невчасно?
Гаррі протер окуляри вільною від Тревора рукою. З дверей до нього всміхалася дуже гарна дівчина з довгим і лискучим чорним волоссям. Чо Чанґ, ловець рейвенкловської квідичної команди.
— Ой... привіт, — безпорадно буркнув Гаррі.
— Е-е... — розгубилася Чо, — я просто хотіла привітатися... Бувайте.
Почервонівши, вона зачинила двері й зникла. Гаррі відкинувся на спинку сидіння і застогнав. Він волів би, щоб Чо зустріла його в якійсь класній компанії, де всі до сліз реготали б з анекдоту, що він його розповів, а не тут, у товаристві Невіла та Лунатички Лавґуд, з жабою в руках і заляпаного смердосоком.
— Не страшно, — підбадьорила їх Джіні. — Ми зараз легко почистимось. — Вона витягла чарівну паличку: — Брудозникс!
Смердосік зник.
— Вибачте, — ледь чутно повторив Невіл.
Рон з Герміоною не приходили майже годину, вже навіть візок з їжею встигли провезти повз купе. Гаррі, Джіні і Невіл доїли гарбузові пиріжки і почали обмінюватися картками з шоколадних жабок, коли відчинилися двері купе і Рон з Герміоною, нарешті, з'явилися в супроводі Криволапика та Левконії, що пронизливо ухкала в клітці.
— Я зголоднів як вовк, — сказав Рон, поставивши клітку з Левконією біля Гедвіґи, а тоді схопив шоколадну жабку й бухнувся на сидіння біля Гаррі. Розірвав обгортку, відгриз жабці голову і відкинувся назад, заплющивши очі, немовби мав страшенно виснажливий ранок.
— Від кожного гуртожитку — по двоє старост-п'ятикласників, — роздратовано сіла на своє місце Герміона. — Дівчина й хлопець.
— А вгадайте, хто староста Слизерину? — все ще не розплющував очей Рон.
— Мелфой, — одразу здогадався Гаррі, певний, що підтвердяться його найгірші побоювання.
— Звичайно, — з гіркотою підтвердив Рон, запхав у рот решту жабки і потягнувся по іншу.
— І ще ця жирна короваПенсі Паркінсон, — обурилася Герміона. — Яка з неї старостиня? Вона ж тупіша за контуженого троля!
— А в Гафелпафі хто? — поцікавився Гаррі.
— Ерні Макмілан та Анна Ебот, — проплямкав Рон.
— А з Рейвенклову Ентоні Ґольдштейн та Падма Патіл, — додала Герміона.
— Ти приходив з Падмою Патіл на святковий бал, — пролунав невиразний голос.
Усі озирнулися на Луну Лавґуд, що, не кліпаючи, дивилася на Рона поверх журналу "Базікало". Рон ледь не вдавився, ковтаючи жабку.
— Знаю, що приходив, — здивовано погодився він.
— Вона була не дуже задоволена, — повідомила Луна. — Думає, що ти погано поводився, бо не хотів потанцювати. А мені, мабуть, було б однаково, — замислено додала вона, — бо я не дуже люблю танці.
Вона знову сховалася за "Базікалом".
Рон якийсь час дивився, роззявивши рота, на обкладинку журналу, а тоді глянув на Джіні, чекаючи якихось пояснень. Та Джіні затуляла долонями рота, щоб не розреготатися. Рон очманіло похитав головою і зиркнув на годинника.
— Нам же треба періодично перевіряти коридори, — сказав він Гаррі й Невілу, — ми можемо й покарання призначати, якщо хтось порушить правила поведінки; Хотів би я Упіймати на чомусь Креба з Ґойлом...
— Роне, не можна зловживати посадою! — застерегла Герміона.
— О, звичайно, бо ж Мелфой ніколи не зловживатиме, — відбрикнувся Рон.
— То ти що, опустишся до його рівня?
— Ні, я просто хочу його випередити, поки він ще не причепився до моїх друзів.
— Заради Бога, Роне...
— Я примушу Ґойла переписувати тексти! Це для нього смерть, бо він не любить писати, — радісно заявив Рон. Він зробив голос низьким, як у Ґойла, наморщив лоба, ніби з усієї сили намагався зосередитись, і вдавано почав виводити в повітрі: — "Я... не... повинен... мативигляд...як... бабуїнова... дупа".