Зоряні мандри капітана Небрехи
- Автор: Ячейкин Юрий Дмитриевич
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зоряні мандри капітана Небрехи». Краткое содержание книги:
Я запхав подалі у кишеню злощасний клапоть паперу. Чому я його не викинув у сміттєпровід?
— Отже, почнемо, — сказав капітан, натоптуючи свіжим тютюном люльку. — Дозвольте передусім поставити вам запитання, що дублюється в усіх без винятку анкетах. Сиділи?
Він пильно подивився на мене.
— Було, — тихо відповів я.
— Де саме? — одразу ж пожвавішав Небреха.
Я почав перераховувати:
— У баротермокамері, у сурдокамері, на центрифузі, на вібростенді…
— Непоганої — оцінив він. — Тепер залишається тільки перевірити ваші теоретичні знання…
Мій надто допитливий екзаменатор замовк, очевидно, обмірковуючи якийсь новий підступ. А я в цей час гарячкове пригадував зміст тисячі підручників.
І ось капітан запитав:
— Що буде, коли вісімку поділити на дві рівні половини?
В його блакитних очах світилася впевненість, що я дам хибну відповідь навіть на таке елементарне запитання.
Та я вже заспокоївся і самовпевнено посміхнувся.
— Капітане, — зухвало попрохав я, — а чи не можна поставити мені запитання хоча б з програми другого класу?
— А чого ж, — хитро примружився Небреха, та я, на жаль, не звернув на це достатньої уваги. — Буде і з другого класу. Звичайно, якщо ви правильно відповісте на попереднє запитання. Повторюю: що буде, коли вісімку поділити на дві половини?
Він що, досі знущається з мене?
— Чотири! — понуро бовкнув я.
— Якби свого часу, — з докором озвався на цю відповідь капітан Небреха, — я отак бездумно розв’язував різні завдання, я б не повернувся вже з першої космічної подорожі, а ви нині шукали б роботу десь в іншому місці. Ні, добродію, з вами не тільки у Всесвіт, а й на шкільну математичну вікторину піти страшно.
— Хіба ж я помилився? — вирячився я на нього. І це славетний мандрівник! Невже капітан Козир розіграв мене?
— Авжеж — помилилися, — холоднокровно підтвердив капітан Небреха.
— Але як?
— А отак.
Він випустив бездоганне кільце диму.
— Якби я запитав вас, скільки буде, якщо вісім поділити на два, ваша відповідь, безумовно, була б вичерпною. Але я вас запитав, що буде, коли вісімку поділити на дві рівні половини. Так от, надалі запам’ятайте: якщо її поділити вздовж, буде дві трійки, а якщо впоперек, два нулі.
Як я картав себе тієї миті! Провалитися на такому легкому екзамені! А що сталося б, якби капітан Небреха надумав екзаменувати мене з питань міжзоряної практики?
— Гадаю, — вів далі невблаганний капітан, — на цьому слід закінчити нашу розмову, що надто затяглася.
Я прекрасно зрозумів прозорий натяк і скорботно звівся на ноги.
А Небреха докинув мені з убивчою ввічливістю:
— Дуже перепрошую, але повісьте мою об’яву на місце. Оскільки ж ви надто неуважна людина, я маю просити вас зав’язати собі вузлик на згадку.
Отут я скипів. Якщо я й осоромився на його дитячих запитаннях, хіба це дає йому моральне право ображати мене? Я йому покажу вузлики на згадку!
Я сердито підняв з підлоги гартовану у вогні коцюбу і грізно насупився. Капітан Небреха зацікавлено слідкував за моїми діями. Тоді я люто заскреготав зубами і перед самісіньким його носом скрутив коцюбу у морський вузол.
— Ось вам вузлик на згадку!
Та тільки-но я шпурнув понівечену коцюбу на купу космічного мотлоху, як капітан Небреха з несподіваною спритністю зірвався з місця і кинувся до мене.
Я злякався не на жарт.
А що, коли цей міжзоряний вовк зажадає, щоб я відшкодував йому збитки за покручену антикварну річ? Самі знаєте, яка у студентів стипендія…
Але капітан Небреха схвально поплескав мене по плечу і, радіючи, мов дитина, вигукнув:
— Мій юний друже, оця твоя єдина якість переважує усі твої вади! Вирішено — беру!
У запалі він навіть не помітив, як з бундючного дипломатичного тону перейшов на товариське “ти”.
Розділ четвертий
НА ПОРЯДКУ ДЕННОМУ — ВІЗИТ ДО ТРОГЛОДИТІВ
Щойно переді мною сидів упереджений екзаменатор, а зараз захоплено ляскає по плечу друг, товариш і брат.
— Азимуте, шкода, що в мене немає підкови. Ми б з тобою трохи порозважалися, згинаючи її між пальцями навпіл!
А потім капітан, кумедно підстрибуючи, мов горобець, закульгав до електричного кавника, і за хвилину на журнальному столику вже парувала чорна, як тропічна ніч, запашна кава.