Глибинний шлях

Я хотів був уже підійти до них, та в цю хвилину до зали ввійшла численна група учасників засідання.

Серед них був Кротов. Я запросив його сідати поруч з нами й познайомив з Черняком. Цей інженер був у числі кількох спеціалістів, практичних учасників будівництва Глибинного шляху, яких Саклатвала запросив на цю сесію Наукової ради.

Антон Павлович зауважив, що з тридцяти шести членів Ради прибуло тільки двадцять дев’ять. Крім того, було запрошено вісімнадцять не членів Ради. Коли ще додати секретарів та стенографісток, то в залі на час відкриття сесії назбиралося чоловіка з шістдесят.

Перше засідання сесії мало відкритися о першій годині.

За десять хвилин до цього часу абсолютна більшість учасників вже сиділа на своїх місцях.

Хвилин за сім до початку з бокових дверей увійшов Макаренко, і мало не водночас з головного входу показався маленький Самборський.

І тут я відразу ж одчув ставлення до них аудиторії.

Самборський проходив між стільцями, чи не зо всіма здоровкався, і кожний намагався його затримати й сказати щось приємне. Навіть здалеку його вітали легенькими вигуками, в яких відчувалась виразна прихильність до молодого енергетика, конструктора, вправного організатора.

Макаренка ж аудиторія зустріла стриманим шепотінням. Усі начебто й поглядали на інженера, але, разом з тим, кожен уникав зустрітися з ним поглядом. Лише Кротов, Кучин та Черняк привітно кивнули головами Ярославові, та найщиріше вийшло це в Кротова. Здавалося, і Кучин і Антон Павлович відчувають певну ніяковість і що їх позиція до головного інженера тунельних споруд не ясна навіть їм самим.

Безперечно, Макаренко знав про вороже ставлення до себе. Гостро відчував він його й зараз. Та іншого він, мабуть, і не сподівався. Очі його горіли чи то злою, чи то гіркою усмішкою. Я дивився на нього й ніяк не міг повірити, що все зроблене ним на будівництві Глибинного шляху було свідомим злочином. Та й чи злочином взагалі.

Ярослав з хвилину ні на кого не дивився, перебираючи якісь папери. Він стояв біля трибуни для доповідача. Невже він виступатиме першим? Це було б дивно. За таких умов Саклатвала повинен був би спершу дати слово кільком іншим доповідачам і тим самим хоч трохи послабити ту напружену атмосферу, яка створилась довкола його найближчого помічника.

Аж ось Макаренко ясними очима оглянув залу. Його погляд спинився на Самборському, який в той час сідав коло круглого стола якраз напроти свого колишнього друга. Вони обмінялися ледве помітними кивками, немов малознайомі люди. Я зрозумів, що між Інженерами стався остаточний розрив, зовсім загинула їх міцна дружба, замість приязні постала ворожнеча, а то так і глибока ненависть.

Макаренко подивився й на мене. В його очах я прочитав глибокий смуток — такий самий, який бачив я під час нашої давньої нічної розмови. Якийсь невимовний жаль, туга стиснули мені серце. Я вмить забув про те, що останнім часом доводилось мені чути про нього. Щоб хоч трохи підбадьорити його, я енергійно закивав йому головою.