Жорстокий ліс
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Год: 1976
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Жорстокий ліс». Краткое содержание книги:
Острожани на Волині, які допомагають радянським розвідникам пройти через щільні фашистські
та поліцайські пости в лісі і виконати важливе завдання командування. Після визволення
підлітки допомагають вистежити й знешкодити банду поліцайських недобитків, що тероризувала
населення.
Вербицький гадав, що Демчук з'явиться на місточку, та Антон Іванович пройшов городами, перестрибнув через потічок, обігнув ожинові хащі і вийшов до фіри зовсім з іншого боку. Вербицький здригнувся, почувши, що за спиною тріснула гілка, й схопився за автомат. Побачивши Демчука, полегшено зітхнув, опустив зброю.
Бутурлак зіскочив з фіри.
— Ну що? — тільки й запитав.
— Він, сучий син…
– Є підтвердження?
— Як тільки ви поїхали, Суярко взяв кошика й пішов до лісу. У бік Гадючого яру, як і того разу.
— А Груздьова?
— Весь день просиділа вдома, й, крім сусідки, ніхто до неї не заходив. Ще дві жінки ходили по ягоди, старі вже баби, навряд чи вони.
– І довго Суярко був у лісі?
— З годину. Коли повертався, я його спеціально перестрів і зазирнув у кошик: з десяток грибів про людське око.
Бутурлак замислився.
— Кажете, пішов до лісу одразу після нашого від'їзду? Навряд чи хто чекав його там, либонь, мають схованку — поклав листа десь у дуплі. Цікаво, якої заспіває, побачивши нас? Поїхали.
Суярко мешкав через хату од крамниці в одинокої старої жінки. Фіру кинули біля сільради й пішли, не криючись, серединою вулиці. Гнат мусив бути вдома, бо на крамниці висів замок. Суярко в цей передвечірній час ходив на озеро по рибу або столярував у себе на подвір'ї: робив непогані табуретки й стільці, які користувалися попитом в острожанського жіноцтва.
Помітивши трьох на вулиці, Гнат відклав рубанок. Стояв і дивився не мигаючи, і лише голова його ледь-ледь погойдувалася на довгій шиї.
— Гнате, — гукнув його Вербицький, — йди-но сюди на хвилинку!
Суярко обійшов купу дощок, на ходу застібаючи комір сорочки, нараз пригнувся й метнувсь за ріг хати, схопивши карабіна, що лежав на східцях ґанку.
— Стій! — зірвав із шиї автомата Бутурлак. — Стій, бо стрілятиму!
Гнат навіть не озирнувся. Біг стежиною поміж грядок з капустою, на ходу пересмикуючи затвор карабіна.
Бутурлак прицілився, дав коротку чергу. Певно, хвилювався, бо не влучив. Кинувся слідом за Суярком, оббіг хату й застрочив знову короткими прицільними чергами.
Гнат добігав уже до кущів, що росли на берегах потічка за городами. Не встиг заховатися — впав обличчям у землю. Обминувши Бутурлака, першим підбіг до нього Вербицький. Нахилився, перевернув горілиць, притулився до грудей.
— Готовий… — мовив, підводячись.
Удвох з Бутурлаком вони перенесли тіло до хати. Антон Іванович наказав хазяйці нікуди не виходити й нічого не казати цікавим жінкам, що вже збіглися до садиби. Сам вийшов до них.
— Громадяночки, — наказав суворо, — одразу по хатах, і щоб ніхто не виходив з села. Бо всіх затримуватимемо.
Розійшлися неохоче, біля хвіртки лишився тільки Андрій.
— Мене послав Петро Андрійович, — пояснив. — Він з Пилипом на посту в клуні. Що за стрілянина?
— Вертайся до нього. Передай, зараз прийдемо.
Андрій рушив неохоче. Обернувся й запротестував:
— Але ж він хвилюватиметься…
— Скажи — все гаразд.
Хлопець побіг, а Антон Іванович повернувся до хати.
Вербицький перекидав речі Суярка, а Бутурлак стояв серед хати, тримаючи на долоні парабелум.
— Оце знайшли в його валізі, — подав Демчукові. — З нього й стріляв у Петра Андрійовича.
— А як дременув, побачивши нас!
— Хотів попередити своїх. Стопроцентово! — Вербицький закрив валізу. — Нічого тут більше нема.
— Ходімо, — заспішив Бутурлак, — бо не можна втрачати ані хвилини: мусимо перекрити всі виходи з села, щоб і миша не висковзнула.
Бандерівці вийшли з лісу, коли небо вже почало сіріти й востаннє невпевнено пугукнув сич. Постояли трохи на узліссі купкою, потім четверо поодинці рушили до села, а двоє залишились у чагарнику.
Бутурлак вилаявся крізь зуби: Коршун виявився обережнішим, ніж він думав, і вирішив почати з розвідки боєм.
Коли четверо підійшли до рівчака, який ділив луг навпіл, рушили до села й ті двоє, що залишилися. Вони були впевнені, що «яструбків» у Острожанах нема, і нетерпеливились.
Перейшовши потічок, четверо роззосередилися ще більше — це не входило в плани Бутурлака й свідчило про обережність і кмітливість ворога. Коршун застрахував себе від несподіванок.
Коли перші уже наближалися до хат, двоє тільки-но перейшли потічок.
Вдарила автоматна черга з клуні — перший відкрив вогонь Вербицький і зробив це вчасно, бо бандерівцеві залишалося всього кілька кроків до спіжарні на сусідній садибі.