Юпітер з павою
- Автор: Гануш Павел
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. Гримич
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Юпітер з павою». Краткое содержание книги:
Цей твір відзначено на конкурсі, проведеному Чехословацькою Спілкою молоді, видавництвом «Млада фронта» і Спілкою чехословацьких письменників до десятих роковин з дня заснування ЧСМ.
Герої повісті — відважні, винахідливі люди, співробітники чехословацьких органів безпеки — викривають і знешкоджують шпигунську групу, що намагається розгорнути свою злочинну діяльність на території соціалістичної Чехословаччини.
На слід керівників цієї групи наводить стара римська монета «Юпітер з павою».
Українською мовою повість видається вперше.
— Ви вбили Зденека Матоуша, молодого чоловіка, батька сім'ї, — повторив Войта.
— Ви збожеволіли! — скрикнула Ела з непідробним жахом.
— Зовсім ні, дорога пані. Я вірю, що ви не стріляли в нього. Але ви вбили його набагато гіршим способом. Не дивіться на мене так недовірливо. Це правда, Зденека Матоуша немає серед живих! Сьогодні вночі він заподіяв собі смерть. І винні в цьому ви; до цього призвів ваш шантаж.
Він простяг руку до столу і показав їй фото.
— Подивіться: його дружина, син… Подивіться! — повторював він наполегливо.
Вона опустила очі. А коли підвела голову, в її очах було сум'яття і безпомічність.
— Ви дурите мене, — ледь чутно промовила жінка і зненацька істерично закричала: — Брешете! Хочете заплутати мене. Я не вірю вам, не вірю!
Войта поклав на стіл два збільшених фото небіжчика: загальний вид висячого тіла і деталь обличчя.
Вагантова витріщила очі. Її підборіддя безвладно обвисло. Вона затулила обличчя руками і впала в крісло.
Войта схопив її за руку, готовий покликати лікаря. Та цього разу Вагантова не зомліла.
— Заберіть це, заберіть… — повторювала вона гарячково, запинаючись на кожному слові. — Я не думала… присягаюся, мені ніколи навіть не спадало на думку.
— Отже, ви впізнаєте в покійному надпоручика Зденека Матоуша? — холодно спитав Гомола, підсуваючи їй фото.
Жінка відсмикнула руку, ніби боронячись од удару, і благально обернулася до Войти.
— Нехай він іде звідси, — зашепотіла вона, вказуючи на Гомолу. — Я все розповім, хай тільки він піде звідси!
Котрбатий кивнув головою. Гомола зовні неохоче, а насправді з величезним задоволенням підвівся. Він чудово зіграв роль сухого чиновника, а взагалі це була м'яка й соромлива людина, йому було шкода чорнооку красуню більше, ніж будь-кого іншого з тих, хто сидів коли-небудь у цьому кріслі…
Войта запропонував Вагантовій сигарету. Вона жадібно схопила її.
— Я буду радий, — сказав він щиро, — якщо ми зможемо просити прокуратуру і суд використати по відношенню до вас усі можливості пом'якшення кари.
Жінка стенула плечима. Вона несподівано відчула нездоланне бажання розповісти все, прокричати, що мала на душі, а потім лягти і спокійно, спокійно заснути…
— Як знаєте, — мовила вона хриплувато. — Але не робіть цього по відношенню до Богуміла Шимандла! У цю історію мене заплутав він, він і керує усім. Я не знаю більшого мерзотника, ніж Шимандл!
— Десь місяців зо три тому до мене прийшов Шимандл. Протягом кількох років він зі мною не зустрічався зовсім. Я пояснювала це тим, що Шимандл не хотів, щоб я зіпсувала йому кар'єру за нового режиму. Адже у мене не дуже чиста біографія… Приніс він мені листа… листа від Рішки.
— Себто від Річарда Ваганта?
— Так, од Річарда Ваганта. Ріша писав, щоб я почекала, що незабаром усе зміниться і ми будемо жити разом… у багатстві і розкошах. Але треба трошки допомогти. Мовляв, я мушу в усьому слухатися Богуміла, робити те, що він мені накаже. Я пообіцяла.
— Цей лист у вас?
— Я спалила його. Так порадив Шимандл. Через кілька днів Шимандл подзвонив і запропонував прийти після обіду в басейн для плавання на Жлутих лазнях. Я пішла. Там була сила-силенна людей. Раптом невідомо звідки з'явився Богуміл, вітаючи мене так, ніби зустрів випадково. Кілька хвилин ми балакали про се, про те, а потім Шимандл запросив мене поплавати. Перепливши кілька разів туди й назад басейн, дядечко повідомив, що від мене вимагається… Можна мені ще сигарету? Дякую…
— Що ж від вас вимагалося?
— Шимандл попередив, щоб протягом кількох наступних вечорів я не виходила з дому, а чекала його дзвінка. Після цього повинна негайно прийти туди, куди він скаже. Там він покаже мені юнака, з яким я мушу познайомитись. Коли я поцікавилася, навіщо це і чи знає про все Ріша, Богуміл сказав, що це таємниця, йдеться про важливу міжнародну справу і розпитувати про неї не варто. Бо, мовляв, якщо що-небудь розкриється, то комуністи вб'ють мене, а якщо я зраджу, то мене все одно покарають люди звідти. Там же він дав мені трохи грошей. Я пообіцяла, головним чином під впливом листа Ріши, зробити все, що треба. Десь за тиждень Шимандл подзвонив знову і сказав, щоб я негайно приїхала на тераси Стршелецького острова. Отам Богуміл показав мені молодого офіцера авіації, наказавши стати його коханкою… Пробачте, мені хочеться пити…
— Прошу… Ну і що ж було далі?
— Сталося так, як бажав Шимандл… Я познайомилася з молодим офіцером. Того вечора ми багато танцювали, я пересіла за столик льотчика, а вночі він провів мене додому. Це був… Зденек Матоуш. Я одразу відчула, що Зденек у моїх руках. Він був запальний, трохи легковажний… але загалом дуже милий хлопець. Я ніколи не думала, що… ніколи не припускала, о боже!..