Шляхи титанів
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Шляхи титанів». Краткое содержание книги:
— Так! Ви забуваєте про довголіття. Бералі і Мрія — керівники розкопок, — відрекомендував учений.
Ті уклонились гостю, про якого вже чули.
— Ми повинні виявити місцезнаходження Інституту Анабіозу, — звернувся до археологів Аеровел.
— Ми допоможемо з радістю, — відповів Бералі. — Але як?
— Я пройду по вулицях, — сказав Джон-Ей. — Гадаю, мені вдасться впізнати що-небудь і згідно плану згадати, де був Інститут. Але для чого все це потрібно?..
— Секрет, — засміявся Аеровел. — Дізнаєтесь потім…
Керівники розкопок і прибулі повільно рушили по вулицях мертвого міста. Багато дечого було чужим для Джон-Ея, тому що від часу вильоту експедиції до загибелі міста минуло майже чотири століття і його вигляд змінився до невпізнання. Але ось вони зупинилися на краю широкої зореподібної площі, і в Джон-Ея вирвався радісний вигук:
— Впізнав! Ось Палац З’їздів! Тепер ми знайдемо легко…
Він розгорнув карту, всі схилилися над нею.
— Ось. Два кілометри і двісті метрів на північ.
— Але, як ви гадаєте, там що-небудь збереглося? — обережно запитав Аеровел.
— Напевне, — відповів Джон-Ей. — Всі основні приміщення Інституту були під землею. Повна ізоляція від зовнішнього впливу…
Найстаріший вчений повернувся до Бералі.
— Прошу закінчити розкопки за два дні. З максимальною обережністю…
…Група працівників Інституту Воскрешень, очолювана Аеровелом, Ліахім, Джон-Ей, Іскорка та Світозар з Нені, повільно спускалися по широких матово-зелених сходах у підземелля древнього Інституту Анабіозу. В електропроводи, що збереглися, був пущений струм, довгий коридор освітлювався.
Група вступила в приміщення з низькими овальними склепіннями. Вздовж стін були встановлені своєрідні масивні резервуари, прикриті матовими плитами. Біля кожної установки виднілася апаратура явно радіотехнічного характеру.
— Магнітний запис, — обізвався Джон-Ей і включив перший зліва магнітофон.
Почулися слова, сказані мовою, яку розуміли тільки Джон-Ей, Аеровел, Ліахім та Іскорка.
— Воскресити в тридцятому році двадцять п’ятого сторіччя. Синєгор. Тридцяти років.
Джон-Ей, хвилюючись, включив ще одну установку, потім іншу. І от всі побачили, як Людина Минулого поблідла і захиталась. З динаміка магнітофона пливли спокійні слова:
— Маріанна. Двадцяти трьох років. У стані штучної клінічної смерті. Воскресити після повернення першої позагалактичної експедиції у Велику Магелланову Хмару. Час вильоту — дві тисячі п’ятдесят восьмий рік. Керівник експедиції — Георгій. Експеримент проводиться згідно з бажанням самої піддослідної…
— Так ось чому ви розшукували цей Інститут, — тихо промовив Джон-Ей. — Але звідки ви взнали про Маріанну, про те, що вона тут?.. Адже я теж не знав цього…
— Маріанна — ваша кохана? — неприродно жваво перебила Іскорка. Аеровел засміявся, пильно дивлячись на дівчину, яка почервоніла по самі вуха. Джон-Ей кинув на Іскорку уважний і дружній погляд.
— Ні, — відповів він. — Це наречена Георгія…
— Я дізнався про це, — перебив Аеровел, — з матеріалів Світового Фонду, і ви розумієте, що я не міг залишити все так. Ось хто натрапив на ці матеріали, — показав він на Світозара.
Джон-Ей гаряче стиснув хлопцю руку. Той почервонів від похвали, зніяковів. Джон-Ей тривожно повернувся до Аеровела.
— Що ж ви думаєте зробити з нею?..
— Воскресити!
— А потім?
— Ви почуєте про це на засіданні Космічної Ради…
По знаку найстарішого вченого резервуар був відкритий. Всі побачили в його глибині за прозорим накриттям молоду вродливу жінку. Довгі вії відкидали на бліді щоки скорботні тіні, ще більше підкреслюючи красу лиця.
— Це вона, — прошепотів Джон-Ей. Він раптово і несподівано для інших заплакав сльозами радості і щастя.
Маріанна через десять тисяч років поверталась до життя в новий казковий світ…
Подолання простору
Розповідь Аеровела про подолання простору без апаратів так вразила Джон-Ея, що він не витримав і попросив Іскорку продемонструвати це. Дівчина перемовилася з Ліахімом. Інститут Галактичних Експедицій дав дозвіл.
…Перед світанком вони вилетіли на гравільоті до космодрому. Теплий вітер віяв прямо в обличчя. Невисоко над горизонтом сяяв туманний Місяць. Джон-Ей поглянув на нього і зрозумів, що супутник Землі тепер не такий, як був колись. Що з ним сталося? Не видно відомих звичних плям. Навколо диска з’явилася туманна корона…
— Іскорко! — озвався вражений Джон-Ей. — Поясніть мені, що це значить?..