Чорний іній [на укр. яз.]

Хоч вартового вони й не побачили, далі остерігатися не мало сенсу, потрібно було зважуватися на щось. Їм здалося, що все, що було досі, сталося давно й не з ними. Невидима межа назавжди віддаляла їх від складнощів і страхіть пройденого маршруту. Тепер головним було те, що чекало попереду.

Вони підвелися. З-під ніг посипалися уламки криги.

Рядовий Фердинанд Альфертс стояв на найвищій приступці біля входу з протилежного від Байди і Валєєва боку барака, він притиснувся спиною до дверей і намагався поглибше втягнути голову в піднятий комір кожуха. Він стояв тут більше години й по черзі напружував м'язи рук, ніг, черевного пресу, компенсуючи відсутність руху. Вряди-годи присідав. Холод підкрадався до рук, заповзав до унтів, але все одно це було краще, ніж кружляти навколо станції по коліна в снігу і відчувати, як вітер проникає під кожух та видуває останнє мізерне тепло. Мороз був невеликий, якихось п'ять-шість градусів, вітер дув з протилежного боку, і тут, біля дверей, було майже затишно.

Фердинандові давно хотілося відзначитися в якійсь стрілянині... Але в цьому холодному глухому закутку? Фердинанд тужливо оглядав страхітливі холодні скелі та пустельний багатокілометровий льодовик, мріючи про кухлик гарячої кави та сигарету. Буденна запопадливість — це не для нього, нехай інші вислужуються.

Коли до кінця зміни залишалося хвилин тридцять і він наважився зробити наостанок прощальне коло, увагу його привернув якийсь сторонній звук. Він нашорошився і почав повільно й обережно, щоб не послизнутися на заледенілих східцях, спускатися додолу, силкуючись переконати себе, що йому не почулося і в цій крижаній пустелі не може народитися звук, витворений людиною. Тому що на сімсот миль довкруг немає жодної живої душі, не враховуючи «камрадів», що сплять за стіною, та команди «Фленсбурга» десь в арктичному океані. Але звук повторився, і це змусило його зняти величезні рукавиці-верхонки і покласти палець на спусковий гачок.

Спустившись на кригу і залишаючись у затінку сходів, Фердинанд нахилився й почав вдивлятися у присмерк під бараком в тому напрямку, звідки, як йому здавалося, долинав шум. Замети заважали роздивлятися, одначе він виразно побачив натягнутий мотуз.

Старший лейтенант Байда не помилився в своєму товаришеві, якому вдалося з першого кидка закріпити айс-фі-фі на даху в потрібному місці. Валєєв хутко опустив на землю бухту мотуза, видерся нагору й зупинився навпроти віконця. Закріпившись на мотузі за допомогою ручної та ножної петель, він видобув з кишені щось на зразок «фомки» і почав неквапно орудувати нею, щоб розкрити щільно підігнані одна до одної стулки. Байді належало страхувати — він максимально натягнув мотуз і притиснув його ногою до криги, щоб петлі не прослизали. Та в гарячковому прагненні якнайшвидше досягти мети вони припустилися помилки.