Хозарський словник: Роман-лексикон на 100 000 слів
- Автор: Павич Милорад
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3333-1
- Переводчик: Ольга Рось
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Хозарський словник: Роман-лексикон на 100 000 слів». Краткое содержание книги:
Всесвітню відомість Павичу приніс «Хозарський словник» — один з найнезвичайніших творів світової літератури нашого часу, який критики назвали комп'ютерною «Одіссеєю».
У даному виданні представлений чоловічий примірник словника.
Тому Мустай-беґ, окрім коней, яких любив, але не сідлав, купував собі покійників, яких не любив, але сідлав. Недалеко від моря беґ тримав розкішну кінську гробницю, витесану з мармуру, за якою доглядав дубровницький єврей на ім'я Самуель Коен. Той єврей залишив запис про одну подію, яка трапилася в таборі Шабляк-паші під час походу в Волощину.
Якогось вояка з пашиного загону запідозрили в зраді, хоча переконливих доказів його вини не було. Він єдиний залишився живим після сутички загону з ворогом на березі Дунаю. Рада вважала, що вояк утік і тому врятував свою голову; вояк, натомість, переконував, що бій відбувся серед ночі, всі нападаючі були зовсім голими і він єдиний захищався до останку й залишився живим тільки тому, що не піддався страху. Його привели до Шабляка, щоб той розсудив, чи винен вояк. Хлопцеві відірвали рукав і поставили перед пашею, який за час суду не промовив ані слова, як і всі інші учасники того німого розслідування. Несподівано паша, мов звір, кинувся на хлопця, здичавіло вп'явся зубами в його плече і відразу ж збайдужіло відвернувся від нещасного, якого негайно вивели з шатра. Паша ані не глянув на нього як слід, ані не сказав йому жодного слова, — він тільки зосереджено жував шматок відкушеного м'яса з таким виразом обличчя, який з'являється в людини, що хоче пригадати смак давно куштованої їжі чи визначити вік напою. Потім він виплюнув м'ясо з уст, і на цей знак хлопця надворі порубали на шматки, бо в такий спосіб його вина вважалася утвердженою.
Оскільки я недовго на службі в паші — закінчує своє повідомлення Коен — мені не довелося бачити багато схожого, але я знаю, що коли паша ковтає відгризене м'ясо, звинувачення відразу знімається і людину випускають на волю як невинну.
Шабляк-паша мав велике, неправильної будови тіло — здавалося, що свою шкіру він носив поверх одягу, а між волоссям і черепом намотував чалму.
ПЕРСТОРЯД
ПЕРСТОРЯД — термін, який в музиці означає найзручніше розташування і порядок постановки пальців на інструменті під час виконання певної мелодії. Серед малоазійських лютністів XVII століття в особливій ціні були персторяди Юсуфа Масуді. Вираз «шайтанів персторяд» має значення особливо складного для виконання місця. Існує іспанська версія «шайтанового персторяду», яку використовували маври. Вона збереглася лише в переробленому для гітари варіанті, і з неї видно, що, крім десяти пальців, під час гри використовувався і одинадцятий — за легендою, шайтан на тому місці застосовував свого хвоста. Існує думка, що початково вираз «шайтанів персторяд» мав зовсім інше значення — він розкривав порядок дій, необхідних для виготовлення золота, або ж порядок, у якому треба садити дерева в саду, щоб вони плодоносили від весни аж до осені, і тільки пізніше, застосований у музиці, він перетворився на персторяд, а у новому його змісті приховався і зачаївся зміст попередній. Тому його таїнство може перекладатися з мови одних людських почуттів на мову інших, а сам він не буде втрачати від цього й крихти своєї цінності.
РІЗЬБАРІ МУЗИКИ
РІЗЬБАРІ МУЗИКИ — хозари мали різьбарів, які тесали і встановлювали на шляхах вітрів величезні брили скель зі солі. На шляху кожного зі сорока хозарських вітрів, одна половина яких була солона, а друга солодка, зводилась певна сукупність соляних мармурів, і, коли надходила щорічна пора оновлення вітрів, юрми людей збиралися на тих місцях і слухали, хто з будівничих склав найкращу пісню, — бо вітри, торкаючись тих брил, проходячи між ними й розчісуючи їм верхи, співали щоразу іншу пісню, аж доки мармури разом зі своїми творителями не зникали назавжди, розмиті дощами, пошматовані поглядами перехожих і злизані язиками баранів та биків.
Один такий різьбар музики, араб, вибравши собі за супутників якогось єврея й хозара, вирішив здійснити подорож до свого каміння, щоб почути, як воно співатиме весною. Біля якогось храму, де натовпи людей дивились спільні сни, єврей і хозарин посварилися і в сутичці убили один одного. Араба, котрий спав у той час в храмі, звинуватили в убивстві єврея, оскільки всі знали, що вони були сусідами і не любили один одного. Тому євреї стали вимагати його смерті. Араб роздумував так: хто замірився на три сторони, той не піде в четверту. Бо в хозарській державі греків захищає християнський закон, євреїв — єврейський, арабів — іслам; законів, отже, значно більше, аніж самої хозарської держави… Виходячи з цього, араб захищався у той спосіб, що стверджував… [на цьому місці текст уривається]. Таким чином, замість смертної кари його засудили до галерних робіт і він ще встиг почути музику своїх мармурів, перш ніж вони розпалися в твердій тиші, об яку розбиваються голови.